Основні етапи становлення та розвитку психології

Реферат

Вживання слова «психологія» (від давньогрецьких слів «psyche» (душа) і «logia» (розуміння, знання) уперше зафіксовано в західноєвропейських текстах XVTст. Поступово слово «психологія» ввійшло до буденного вжитку.

Психологами тоді називали знавців душі, людських пристрастей і характерів. Такі психологи користувалися життєвими знаннями. Наукове знання відрізняється від життєвого тим, що воно, спираючись на силу абстракції і загальнолюдського досвіду, відкриває закони. Психологія за своїми теоретичними досягненнями і практичними спробами змінити життя поступається, зокрема, точним наукам. Адже психологічні явища набагато складніші ніж, наприклад, фізичні, їх важче пізнати. Недаремно великий фізик Альберт Ейнштейн, ознайомившись із дослідами великого психолога Жана Піаже, зазначив, що вивчення фізичних проблем — це дитяча гра порівняно із загадками дитячої гри.

Психологія на шляху до самостійної науки пройшла тривалий шлях, і лише всередині XIXст. з розрізнених знань вона стала самостійною наукою. Однак і в попередні епохи уявлення про психіку (душу, свідомість, поведінку) не були цілковито позбавлені ознак науковості. Вони прорізувалися в надрах інших наук, зокрема філософії, медицини, природознавства, у різних явищах соціальної практики та ін. У цьому вічному пошуку людства науково-психологічна думка дедалі більше набувала значення і сили, усвідомлюючи свій предмет.

1. Історичні етапи розвитку психологічної науки

В історії психології, психологічній науці, яка займається дослідженням процесу становлення психологічних знань і уявлень, можна знайти три основних підходи до визначення рамок та етапів розвитку психології:

Відповідно до першого підходу, психологія має довгу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини XIX століття (Г. Еббінгауз).

Представники другого підходу (М.С. Роговін та ін.) вважають, що розвиток психологічної думки має бути розподілений на три етапи:

1-й етап — донаукової (міфологічної) психології — коли панували анімістичні уявлення про душу;

2-й етап — філософської психології — коли психологія становила собою частину філософії, об’єднана з нею спільним методом (цей період протягся від античності до XIX ст.);

3-й етап — власне наукової психології. Цей період звичайно датують другою половиною XIX ст. (тобто саме тим часом, коли, за Еббінгаузом, починалась вся історія психології) і пов’язують із застосуванням у психології об’єктивного методу (експерименту), запозиченого в природничих наук, який дозволив їй відділитися від філософії. Цей підхід на сьогодні є найбільш поширеним. Його недоліком є те, що наукова психологія протиставляється усій попередній.

3 стр., 1128 слов

Психологія управління як галузь психологічної науки

... для психології управління мають положення загальної психології, що стосуються характеру, здібностей, функціонування психічних процесів людини (волі, емоцій, уявлень тощо). Психологія особистості як наука, що ... Вікова психологія, будучи зосередженою на дослідженні психологічних особливостей особистості на різних етапах формування, розвитку і зрілості, живить психологію управління конкретними ...

Згідно з третім підходом (культурологічним), розвиток психологічної науки повинен розглядатися у контексті розвитку людської культури взагалі. До цього підходу належить вчинкова концепція в історії психології, розроблена українським вченим В.А. Роменцем. Згідно останнього підходу, етапи розвитку психології виокремлюються за історичними епохами — отож, можна говорити про психологію Міфологічного періоду, психологію Античності, психологію Середньовіччя, психологію Відродження, психологію епохи Бароко, психологію Просвітництва, психологію Сцієнтизму (останньої епохи, що бере початок у XIX ст., у якій, до речі, живемо й ми -її назва походить від латинського «scientia» — наука, і відбиває ту рушійну силу, яку має наука у сучасній культурі).

Запропонований останнім підходом поділ історії психології має сенс, бо психологія кожної історичної епохи мала суттєві відмінності, робила цілком певні акценти на тих чи інших психічних явищах. Так, психологічна думка від Міфологічного періоду до епохи Середньовіччя робила наголос на ситуативних феноменах, від епохи Відродження до епохи Просвітництва — на мотиваційних, а у ХІХ-ХХ ст. — на феноменах дії та післядії. Ситуація, мотивація, дія та післядія є компонентами вчинку як осередку (пояснювального принципу) психології.

Найперші з відомих нам уявлень про душу відносяться до архаїчного суспільства (міфологічний період) і можуть бути позначені терміном анімізм. Анімістичні уявлення про душу наближали її до повітря, тобто пов’язували її з матерією. Такою душею, подібною до повітря, згідно з анімістичними уявленнями, були наділені не тільки люди та тварини, але й рослини та навіть камені. Міфологічне уявлення про душу, було цілком підкорене уявленню про фатум, невідворотність заздалегідь визначеної долі, протистояти якій було марною справою. Магія, яка нібито протистояла фатуму, насправді вважалася також фатально запрограмованим способом практичного діяння. Від людини в ситуації її життя нічого не залежало, і вона навіть не намагалася протистояти цій фатальній ситуації. Вирішальною характеристикою свідомості людини того періоду був синкретизм — первісне злиття людини із світом та суспільним оточенням.

Античність є першою історичною епохою розвитку людства; саме в цей час у зв’язку з диференціацією форм культурної творчості міфологічна психологія трансформувалася у філософську. Існування психології в надрах філософії обумовлювало застосування у психологічних дослідженнях суто філософських методичних засобів. У розвитку уявлень про душу на зміну анімізму прийшли атомізм Демокрита, Епікура (вчення про те, що душа, як і всі речі, складається з атомів — але її неможливо помацати, бо дуже круглі та вогняні атоми вислизають з рук) та спіритуалізм Платона (вчення про духовну природу душі).

5 стр., 2014 слов

Реферат із загальної психології

... психології, Торндайк цим створив так звану психологію без психіки. За основну схему поведінки було прийнято схема «стимул – реакція», т. е. поведінка людини ... вашої загальної діяльності. 4. Сприйняття. Відчуття Восприятием у спільній психології називають ... багатьох століть предметом психології і вважалася душа. Уявлення неї в ... у разі порушення якійсь із функцій. Наприклад, порушення інтелектуального ...

Душа відпадає від духу, занурюючись у матеріальний світ, проте вона пам’ятає свою істинну — ідеальну — природу, і кожен акт пізнання є насправді актом спогаду істинного буття.

Теоцентрично орієнтована філософська психологія епохи Середньовіччя вбачала в людині образ і подобу Вищої істоти — Бога. Тільки спираючись на зв’язок з божественним світом людська душа отримує силу. Античність і середньовіччя, розглядаючи ситуацію (сукупність умов) людського життя, вже одержують феномен протистояння людини долі (конфлікт між зовнішнім і внутрішнім аспектами ситуації).

Загострення цього конфлікту спричинило звернення психології Відродження до внутрішнього світу людини, до тих мотивів, якими визначаються її діяння. Людина Відродження вважала себе центром світу і свою мотивацію — непереможною силою. Антропоцентрична переорієнтація епохи Відродження перенесла наголос у твердженні про подібність людини до Бога на належність їй божественних якостей. Подальші епохи скоректували це самовпевнене уявлення.

Розвиток механіки й механічного світосприйняття епохи бароко (XVII століття) сприяв децентрації, співвідношенню мотивів з об’єктивною даністю світу. Саме тоді був винайдений принцип рефлексу (Р. Декартом).

За Декартом, у світі існують дві субстанції — простягнута і мисляча. До мислячої субстанції можна віднести людську душу, до простягнутої — людське тіло. Наше тіло є автоматом, що функціонує згідно механічним законам, а душа — здатністю мислення, котра була б незалежною від тіла, коли б не пов’язувалась із ним через залозу в центрі мозку. Зв’язок із тілом обумовлює впливи, яких душа зазнає з боку простягнутої субстанції. Тому стани душі — це не лише свідомі дії, але й «страсті», страждання.

З часів Декарта аж до XX сторіччя душа людини ототожнювалася з її свідомістю. Але насправді вона ширше свідомості, бо усвідомити ми можемо лише малу кількість душевних явищ. У філософії проблему несвідомого було піднято Г. Лейбніцем, А. Шопенгауером та Е. Гартманом, серед психологів першим звернувся до цієї проблеми 3. Фрейд. Він започаткував не лише класичний психоаналіз, але й традицію глибинної психології взагалі. Дослідження ірраціональної сторони психіки повернуло мисленню його справжню роль у житті душі. Мислення — це лише один з пізнавальних процесів, одна з важливих психічних функцій, яка не може сама по собі визначати субстанційність людської психіки.

Субстанційність душі — важлива її властивість. Душу не можна розглядати як світ, окремий від навколишнього, якщо не вважати її субстанційно самостійною. Психологічні вчення, які позбавляють душу субстанційності, перекреслюють її здатність до самоспричинення. Тоді людина опиняється повністю визначеною природою та соціумом, а її власна сутність втрачає можливість впливати на хід життєвих подій.

Дуалізм залежності й самодостатності людини, яким визначалася психологічна думка Просвітництва, призвів до переакцентування психології на дослідження людської дії із її діалектичними сторонами — цілями і засобами, яке відбулось вже в епоху Сцієнтизму. Психологи XIX ст. розглядали психіку або як засіб (а саме засіб адаптації), або як мету (як самоцінне утворення), або як характер дії, в якому засіб взаємодіє з метою.

4 стр., 1795 слов

Темперамент людини

... в однієї й того людини виявляються ознаки різних типів темпераменту. До того чи іншому типу людини відносять виходячи з те, що у його з психології та поведінці домінують ... окрему приватну бік психології людини, від якої скоріш залежить стиль, а чи не суть поведінки. За своєю суттю вчинки людей мало залежить від темпераменту, тому її особливості ...

2. Основні напрями психологічної науки

Одним з найбільш значущих для розвитку психології XX століття напрямів є психоаналіз, засновником якого вважається австрійський психолог і психіатр З. Фрейд.

Психоаналіз ґрунтується на ідеї про те, що поведінка людини визначається не тільки його свідомістю, але і несвідомими потягами і бажаннями, до яких Фрейд відносив, перш за все, прагнення до любові і в той же час до смерті, руйнування. Ці потяги зосереджені в особливому структурному утворенні психіки, що отримало назву «Ід» (Воно).

Вторинний шар психіки — «Его» (Я) — покликаний порівнювати потяги Ід з вимогами реального миру, представленими в «Супер-его» (СВЕРХ-Я), — носієві моральних стандартів. Оскільки вимоги Ід і Супер-его несумісні, Его перебуває в стані конфлікту, напруги, від якої рятується за допомогою спеціальних психологічних защит (витіснення, проекції, сублімації і ін.).

Учення 3. Фрейда розвинули його учні. Так, центральною ідеєю А. Адлера (1870-1937), творця індивідуальної психології, є теза про несвідоме прагнення людини до досконалості, яка визначається переживанням відчуття неповноцінності і необхідністю його компенсації.

По К. Юнгу (1875-1961), згідно принципам створеною їм аналітичній психології, психічний розвиток особи в цілому визначається колективним несвідомим (архетипами), що відобразили досвід людства.

Впливовим напрямом в психології з’явився бихевиоризм (від англ. Behaviour — поведінка), засновником якого вважають американського дослідника Д. Уотсона (1875-1958).

Наукова програма Уотсона грунтувалася на схемі S R, згідно якої зовнішня дія, або стимул (S), породжує певну поведінку організму, або реакцію (R).

Звідси слідував вивід: досить підібрати потрібний стимул, щоб отримати необхідну поведінку. Такі поняття внутрішнього, психічного світу людини, як свідомість, переживання, ігнорувалися, вважалися ненауковими.

Ще одним напрямом психологічної науки з’явилася гештальтпсихология (від йому. Gestalt — образ, форма).

Виникнення даного напряму пов’язане в першу чергу з іменами німецьких учених М. Вертгеймера (1880-1943), К. Коффки (1886-1941), В. Келера (1887-1967), які на противагу положенням асоціативної психології висунули ідею цілісності образу, властивості якого не можуть бути виведені з властивостей окремих його частин. Так, М. Вертгеймером була показана можливість сприйняття руху при фактичній його відсутності. У дослідах, що проводяться ним, два відрізки, що знаходяться один від одного на відстані, по черзі висвічувалися і затемнялися. Виявилось, що при зменшенні інтервалів часу між спалахами сприйняття двох відрізків змінялося сприйняттям переміщення одного відрізка. (Це явище, що отримало назву (ц-феномена, застосовується, наприклад, в світловій рекламі).

Основним завданням когнітивної (від латів. Cognilio — знання) психології, що виникла в 60-х роках XX в. як напрям психологічної науки, з’явився доказ вирішальної ролі знання в психічному розвитку людини. Представники цього напряму (Ж. Піаже, Дж. Брунер, А. Пайвіо, У. Найссер, Л. Фестннгер і ін.) зосередили свої зусилля на вивченні психічних, перш за все пізнавальних, процесів, які по аналогії з ЕОМ розглядалися як послідовні блоки збору і переробки інформації. В результаті бувальщини виявлені найважливіші властивості пізнавальної діяльності (залежність від зовнішнього середовища, вибірковість і ін.).

4 стр., 1880 слов

Психологія людини та риси характеру

... Русалова, Б. Й. Цуканова та ін. Розглянемо поняття темпераменту, з якого у психології традиційно починається аналіз індивідуально-психологічних властивостей особистості Темперамент (від лат. відповідне співвідношення ... наполегливість, ощадливість, і протилежні їм - лінощі, недбалість, пасивність, марнотратство. Відношення людини до праці впливає на формування його інших особистісних якостей. Д. И. ...

Одне з основних понять когнітивної психології — схема (внутрішня програма збору і переробки інформації).

Схема задає розгортання всіх пізнавальних процесів (сприйняття, пам’яті, мислення і ін.) подібно до того, як генотип визначає будова організму.

Одним з провідних напрямів сучасної психологічної науки є гуманістична психологія, яка, за визначенням одного з її основоположників А. Маслоу (1908-1970), є третьою силою, що протиставляє себе бихевиоризму і психоаналізу. На противагу бихевиоризму, орієнтованому на аналіз окремих подій, представники гуманістичної психології К. Роджерс (1902-1987), Г. Олпорт (1897-1967) та інші розглядають особу як єдине ціле. На відміну від психоаналітичного підходу предметом гуманістичної психології позначається психологічно здорова особа. При цьому гуманістична психологія стверджує, що людина спочатку добра або, в крайньому випадку, нейтральна; агресія, насильство виникають в результаті дії навколишнього середовища. Вищими основоположними потребами людини є потреба в самоосуществлении (самоактуализации) або, по В. Франклу (рід. 1905), основоположникові логотерапії, в знаходженні власного сенсу. Відповідно до цих уявлень в рамках гуманістичної психології розробляються підходи до забезпечення психічного благополуччя особи.

У 60-х роках XX століття позначився ще один напрям — трансперсональна психологія, що вивчає граничні можливості людської психіки з нетрадиційних позицій. Основними теоретичними джерелами трансперсональной психології є психоаналіз і східні філософські системи, принципи яких сформульовані на основі уявлень про енергетичну природу миру. В центрі цього напряму — так звані змінені стани свідомості, яких можна досягти за допомогою спеціального організованого інтенсивного дихання (З. Гроф) і персоною, трансцендентальної музики.

Вітчизняна психологія в XX столітті пішла по особливому шляху розвитку на основі філософії діалектичного матеріалізму. На розвиток уявлень про природу психічного, що склалися у вітчизняній психології, істотно вплинули роботи таких видатних учених, як І.М. Сеченов. І.П. Павлов, В.М. Бехтерев (1875-1927), Л.С. Виготський (1896-1934), А.Н, леонтьев (1903-1979), С.Л. Рубінштейн (1889-1960) і ін.

Так, Л.С. Виготський з’явився творцем культурно-історичної концепції психічного розвитку людини, в якій розкриваються механізми формування вищих психічних функцій (логічній пам’яті, абстрактного мислення і ін.) в процесі освоєння людиною культури.

А.Н. Леонтьев, учень і послідовник Л.С. Виготського, основну увагу приділяв вивченню будови і функціонування психічного віддзеркалення реальності в процесі діяльності.

У руслі теорії діяльності була розроблена концепція поетапного формування П.Я. Гальперіна (1902-1988), практична реалізація якої дозволяє підвищити ефективність навчання.

С.Л. Рубінштейн фундаментально досліджував взаємозв’язок внутрішнього і зовнішнього, сформулювавши принцип детермінізму при поясненні психічних явищ.

Видатний український психолог Г.С. Костюк (1899-1982) розглядав психічне явище як особливий вид діяльності, причому діяльності не мозку, а людини, яка більш менш усвідомлено створює власну психіку.

5 стр., 2086 слов

Реферат психологія як наука

... психологія як наука розвивається у умовах крайнього плюралізму різних точок зору думок стосовно рішення самих фундаментальних питань, зокрема проблеми предмета психології. 1. Методологічні основи психології Одне з найвідоміших вітчизняної психології ... — походження та розвитку людини — також пов'язані з науками, вивчають біологічну еволюцію Землі, оскільки природу людини не можна зрозуміти ...

Останніми роками у вітчизняній психології робляться спроби об’єднати філософський, культурологічний і власне психологічний підходи до визначення суті психологічних явищ людського буття (А.У. Кирічук, В.А. Роменец і ін.).

При цьому виникнення і розвиток всіх психічних феноменів визначаються взаємодією ситуативного, мотиваційного і інших компонентів вчинку як одиниці аналізу особи людини.

Висновок

психологія фрейд костюк

В історії психології, яка досліджує процес становлення психологічних знань та уявлень, виокремлюють кілька основних підходів до визначення меж та етапів розвитку психології.

Відповідно до першого підходу, психологія має тривалу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини XIX ст. (Г. Еббінгауз).

Розвиток психології поділяють на два етапи: передісторія (до кінця першої половини XIX ст.) та історія (з другої половини XIX ст.).

Представники другого підходу вважають, що розвиток психологічної думки потрібно розділити на три етапи:

1-й етап — донаукова (міфологічна) психологія — коли панували анімістичні уявлення про душу;

2-й етап — філософська психологія — коли психологія була частиною філософії, об’єднана з нею спільним методом (від античності до XIX ст.);

3-й етап — власне наукова психологія, з другої половини XIX ст. (тобто саме тим часом, коли, за Еббінгаузом, починалася вся історія психології).

Цей період пов’язують із застосуванням у психології об’єктивного методу (експерименту), запозиченого в природничих наук, який дав їй змогу відокремитися від філософії. Цей підхід сьогодні є найпоширенішим. Недолік його у тому, що наукову психологію протиставляють усій попередній.

Третій підхід — культурологічний — розвиток психологічної науки розглядає в контексті розвитку людської культури загалом. До цього підходу належить вчинкова концепція в історії психології, яку розробив український учений В.А. Роменець. Згідно з цим підходом, етапи розвитку психології виокремлюють за історичними епохами: психологія Міфологічного періоду, психологія Античності, психологія Середньовіччя, психологія Відродження, психологія епохи Бароко, психологія Просвітництва, психологія Сцієнтизму (епохи, що бере початок у XIX ст., у якій, до речі, живемо й ми, її назва походить від лат. «scientia» — наука, і відображає ту рушійну силу, яку має наука в сучасній культурі).

Такий поділ історії психології є доцільним, оскільки в психології кожної історичної епохи були суттєві відмінності, акценти на тих чи інших психічних явищах. Психологічна думка від Міфологічного періоду до епохи Середньовіччя наголошувала на ситуативних феноменах, від епохи Відродження до Просвітництва — на мотиваційних, а у XIX-XX ст. — на феноменах дії та післядії. Ситуація, мотивація, дія та післядія є компонентами вчинку як осередку (пояснювального принципу) психології.

Проте, на наш погляд, розвиток психологічної науки можна розглядати також залежно від того, що було її предметом. Саме з цього погляду етапи розвитку психології розглядають під кутом розуміння її предмета. У такому контексті доцільно виокремлювати перший етап, коли психологію розглядають як науку про душу; другий — як науку про свідомість; третій — як науку про поведінку; четвертий — як і науку про психіку, що становить єдність свідомого і несвідомого у взаємодії людини зі світом.

6 стр., 2846 слов

Основні проблеми педагогічної психології

... психологія вичтеля – ось основні розділи педагогічної психології. Зародження педагогічної психології відноситься до другої половини ХІХ ст. і пов'язано з проникненням генетичних ідей в психологічну науку. Значний вклад в розвиток ...

Використані джерела та література

1. Основи психології: Підручник для студ. вузів/ За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. — 3-є вид., стереотип. — К.: Либідь, 1997. — 630 с.

2. Вітенко І. Основи психології: Підручник для студ. вищих медичних навч. закладів освіти III-V рівнів акредитац./ Іван Вітенко, Тарас Вітенко. — Вінниця: Нова книга, 2001. — 251 с.

3. Основи психології і педагогіки: Консп. лекц. / Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. — Алчевськ: ДонДТУ, 2009. — 174 с.