Духовна педагогіка

Курсова робота

II. Природа й духовне початок народних виховних традицій.

III. Сложившиеся концепції народної педагогіки.

IV. Загальне цінності, сформовані народів.

V. Укладання.

VI. Література.

Запровадження.

Народна педагогіка – складова і невід’ємний елемент загальної духовної культури народу. Великий російський педагог До. Д. Ушинський говорив, що «виховання існує у російський народ стільки ж століть, скільки існує сам народ». І так само передбачає, що народна педагогіка виникла давнину, що вона історично передувала наукової педагогіці і впливала її ранні форми.

Дослідники народної педагогіці Ушинський К.Д., Макаренка О.С., Сухомлинський В.А., показали взаємовплив і взаємозумовленість офіційною та народною педагогіки, що доповнюють і збагачують одне одного

Аналіз джерел показує, що зокрема тісно перегукується з ідеями і з думками, вираженими в пам’ятниках народної педагогіки: в приказках, прислів’ях, казках, переказах. Понад те, деякі перекази народ безпосередньо пов’язує з вчинками, життям і діяльністю.

Вчені Волков Г.Н., Ізмайлов А.Э., Виноградов Г.С., Кукушин В.С., Столяренка Л.Д. і д.р. висловлювали ідеї гуманізму, подчёркивали необхідність прищеплення молодого покоління високі морально-етичні якості, виховання в дусі любові до праці, шанування старшим, дружби і товариства, правдивості, і чесності.

Народна мудрість вихованням є вираженням багатовікової педагогічної культури та досвіду сімейного виховання народу.

Природа й духовне початок народних виховних традицій.

Духовність нації – складне поняття. У російській релігійної філософії її використовували передусім на пояснення самостійності культурної субстанції народу і визначальної ролі історичних доль націй. У роки радянської теорії воно було настільки употребимо і знайшло свого місця і у системі понять, характеризуючих рівні свідомості, самопізнання нації, і у сфері її этнопсихологического буття.

Доля нації залежить від ціннісних властивостей і якостей її ментальної структури. Як писав російський філософ П.И.Новгородцев, «не політичні партії врятують Росію, її воскресить воспрянувший до світла вічних истен святої народний дух».

Основними чинниками народної педагогіки, й народного виховання, є природа, гра, слово, справа, спілкування, традиція, побут, мистецтво, релігія.

11 стр., 5411 слов

Основні права народу нації людства

... основоположних державно-правових явищ. І. Основні права нації (народу) Основні права нації (народу) Первинним основним правом нації (народу) є право на існування та вільне самовизначення - ... права. ІІІ. Основні права людства Основні права людства До них можна віднести, зокрема, права на: безстрокове існування людства (право набезсмертя); мир; відродження та збереження гаромонії з природою (право ...

Природа – одне з найважливіших чинників народної педагогіки, вона лише середовище проживання, а й рідна сторона, Батьківщина. Природа має величезної влади з людини. Природосообразность у народній педагогіці породжена природністю народного виховання. Росіяни говорять про природі людини, про природному умі, й у початок сенсу, причому, це узгоджується і демократичними, гуманістичними особливостями народної педагогіці природністю народного виховання.

З природою і з вирішальний чинник виховання узгоджується і запровадження про народної педагогіці як педагогіці волі народів і любові.

Народ і природа, народність і природність нероздільні. У тому єдності вища гармонія життя землі. Очаровательны в народну творчість олюднені образи батьківщини, рідний природи: дуб-батюшка, Волга-матінка, біла черемха в дівочому наряді…

Природа – великий, потужний чинник народного виховання. Нічим незамінний, чинник багатосторонній, багатогранний. Народні педагоги по-різному використовують природу як головний чинник на особистість.

Усе, що цілком узгоджується з природою, має сприймається як добре, що суперечить його розвитку – як злостиво й перекручення. Цей педагогічний принцип глибоко і всебічно обгрунтований Я.А.Коменским. На тієї ж позиціях стояли Руссо, Песталоций, Ушинський, Толстой.

Що ж до системи виховання В.О.Сухомлинського, вона вся наскрізь природосообразно, жизнесообразно, й у її сила. «Найвища життєва мудрість у тому щоб молода людина довірив себе природі, пройшов життя, озираючись неї, надавав їй керувати собою. Принцип природосообразности є найвищим, основним принципом всього виховання і всієї людського життя».

Діяльність «Етика» П.А.Кропоткин довів, що етичних норм передували релігії. Він виводив моральність безпосередньо з досвіду природи. Справедливість цієї погляду не потребує доказів. Етика тварин і звинувачують рослин то, можливо зразком наслідування в людини.

Здебільшого людина завжди відчував і розумів природу, бережно откосился до неї, обожнював її сили, захоплювався її витворами і явищами. Це стосується як до численним етносом, і «малим» народам. Наприклад, суть народної філософії евенків – світ єдиний, людина – це теж природа.

У російських сім’ях оптимальні, з погляду екології дитинства, стосунки з природою, починаючи від народом досвіді, існували здавна. Це з тим, що Росія був у основному аграрної країною і значну її населення постійно лежить у прямому контакту з природою. Попри великі території Польщі і величезні природні ресурси, постійно відчувався їх дефіцит через колосальної диспропорції в густоти населення. Майже повна залежність від природи не залишала в населення вибору. Так було в перенаселених центральних районах Росії селянська сім’я могла існувати за умови суворого дотримання принципів раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища.

Між економічної життям суспільства і його духовної життям виховання постає як зв’язуючою ланкою. Цим пояснюється і особливе становище педагогічної культури загалом й матеріальної і приклад духовної народу. Педагогічна культура, глибоко яка проникає як і матеріальну, як та Духовну культуру суспільства, служить мостом з-поміж них.

19 стр., 9311 слов

Философский анализ права

... "Естественное право и наука о государстве в очерках. Основы философии права". Философия права, согласно Гегелю Юридическую науку Гегель расценивает как "рассудочную науку", добавляя, что "с удовлетворением требований разума и с философской наукой эта рассудочная наука не имеет ...

Сукупна педагогічна культура народу, куди входять у собі як досягнення педагогічної думки країни, педагогічну освіченість мас стану виховання підростаючого покоління, і індивідуальна педагогічну культуру громадян, відбиває конкретний рівень громадського прогресу скоєно закономірно тому, що став саме демократичний лад створює щонайсприятливіші умови для розквіту педагогічної культури народу. Творча ініціатива і активність мас, підтримуючи суспільством, поширюється і педагогічну сферу. Надзвичайно серйозним стимулом у колишньому розквіті педагогічної культури є підвищену увагу до народних традиціям виховання. Народна педагогіка виникла як практика, як мистецтво виховання, вона древнє педагогічної науки, завжди збагачувала її у своє чергу, сама збагачувалася його. Отже, виходило свого роду розширене відтворення педагогічної культури. Це на постійній взаємодії забезпечує прогрес педагогічної культури народу й суспільства загалом.

Первинними елементами народної педагогіки були примітивні педагогічні вміння як зачатки педагогічного мистецтва («ремесла»).

Критеріями діяльності народних педагогів служили здоровий глузд, емпіричне узагальнення досвіду, що стало надалі вихідним основою педагогічної теорії. На ранніх щаблях вихователі з народу, не знаючи ще науки поступово починали спиратися на передающуюся з покоління в покоління народну мудрість. Народна педагогіка через брак писемності і грамотності несла великих втрат, мудрість розпорошувалася, багато відкриття робилися наново тисячі разів. Відсутність можливості концентрувати педагогічні знання стало перешкоджанням програмі педагогічної культурі народу.

Педагогічна культура народу міцно пов’язана з усіма сферами народної життя, вона має синтетичний характер. У її сила відомий радянський філософ Г.Н.Волков висловив цікаву думку: «Спробуй подумки позбавити сучасне суспільство всіх знарядь життя і коштів матеріальної культури: всієї техніки, будинків, доріг, комунікацій. Поставте суспільство «віч-на-віч» з недоторканою природою. Що буде? Повернеться епоха первісного варварства? Нічого подібного. Людство зазнає великі позбавлення, його розвитку загальмується, але кілька десятиріч, протягом їх суспільства наново побудує всю матеріальну культуру цивілізації, побудує за останнім словом науки». Хіба ж трапиться з людиною, коли вона втратить духовної культури, і перестане займатися педагогічної діяльністю?

До кожного людини має важливого значення його близькість до духовній культурі людства. Чим більше людина з посади цих духовних скарбів, тим він стоїть нижче як мисляче і чутлива істота. Чим міцніше духовні нитки пов’язують людину з всім людством, то вище як член людського суспільства. Будь-який звір, народжений і виріс у зоопарку, між людьми, залишиться звіром. Будь-яке дитя людське поза людського спілкування, зможе стати людиною попри всі свої фізичні дані, зближуючі його з предками.

Духовне багатство сучасного людства охоплює всі інтелектуальне, соціальне, історичне, етнічне розмаїття. Це розмаїття ще більше збільшує те, кожна особистість індивідуальна. Усі люди, як И.Я.яковлев, різні, хоч і є такі одне слово «людина». Єдине людство майбутнього втілить у собі все прогресивне розмаїття минулого та нинішнього і складатиметься з всебічно розвинених членів, які мають в трансформованому вигляді усе це розмаїття.

19 стр., 9097 слов

Моральне виховання старших дошкільників

... народної іграшки. Об’єкт дослідження: моральне виховання дошкільників у виховному процесі дошкільного навчального закладу. Предмет дослідження: моральне виховання дітей старшого дошкільного віку засобами української народної ... культури й відображенням особливостей побуту різних народів, що живуть на українській землі. Указ Президента України «Про заходи щодо відродження традиційного народного ...

Духовна культура є акумульований і концентрована, енергія, накопичили всім багатостолітнім розвитком людської цивілізацій, зусиллями усіх ґенерацій наших предків. Зв’язок між поколіннями забезпечується вихованням. Тому педагогічна культура є свого роду двигуном, що призводить в рух людський розум, использующем цю акумульовану і концентровану духовну енергію. Збереження та розвитку духовної культури немислимо без відповідного педагогічного процесу.

Традиції хіба що організують зв’язок покоління, ними тримається духовно-нравственная життя народів. Наступність старших і молодших грунтується саме у традиціях. Чим різноманітні традиції, тим духовно багатшими народ, не що це не об’єднує народ, як традиції. Досягнення злагоди між традиціями і сучасністю все –більше животрепетної проблемою науки. Традиція сприяє вихованню теряемого зараз спадщини. Таке виховання може, бути рятівним для людства.

Нині безцінне знання сільських хлопців вмирають не залучаючи через непомічання їхніх в шкільному освіті. Сільська селянська культура, багата традиціями є велике духовне скарб людства. І можливостей цієї культурі далеко ще не исчерпаемы.

Вже древне російських літописах в усному народній творчості, особливо у казках і прислів’ях, стверджується думка, що людина виховаємо і навчаємо, що найбільш цінне людське якість – Чеснота, і треба прищеплювати, необхідно вчити, бо причиною багатьох людських вад є незнання, невігластво. Чеснота є вміння добре надходити, а добре надходити вміє той хто знає про, як саме треба надходити. Поведінка залежить від знання, а ланцюгом між знанням і поведінкою виступає виховання. Отже, ніяка людська чеснота неможлива поза педагогічної культури, що є надзвичайно важливий компонент духовної культури людства. Відповідно педагогічна культура користується усіма найважливішими досягненнями людської культури – наукою, мистецтвом. Мистецтво виховує почуття, філософію, інтелект, педагогіка регулює те й інше. Особливості педагогічного творення у цьому, у процесі виховання накопичені духовне багатство як передаються з покоління до покоління, а й переробляється, вдосконалюється, розвивається і збагачуються. Педагогічний процес тому означає це й духовний процес загалом.

Сенс виховання – зміцнення наступності поколінь для вікових гуманістичних традицій на роду, зрештою – усвідомлення приналежність до свого коріння.

Народ хотів бачив у кожній дитині комплекс социально-этических якостей. У засадах народної педагогіки лежить тріада «розум – доброта – працьовитість».

У радянські часи за низкою економічних та соціальних причин залежність сільських жителів від природи знизилася, а дотримання економічних принципів природокористування стало певному етапі навіть економічно невигідним. У цьому наступність традицій перервалася, і досі носіїв їх майже залишилося. Усе це свідчить про крихкість народних традицій й необхідність дбайливого до них відносини.

У народної педагогіці зміст, методи і засоби виховання в що свідчить розвиваються й визначаються вимогами, заснованими на релігійних канонах. Залучення дітей до релігії дозволяє вирішити багато завдань, пов’язані з недостатнім розвитком людини, його етикою стосовно собі, до своєї сім’ї, найближчого оточення, людям інший віри чи стану.

Релігія – найважливішим феномен людської цивілізації. У співвідношенні з національними проблемами вона і відіграє прямо протилежну роль – этноинтегрирующую і этнодифференцирующую.

3 стр., 1483 слов

Реферат з педагогіки

... педагогіці" Отже, у зазначеній вище книзі автор доступно, яскраво й обра­зно показує зразки родинного виховання дітей та молоді з ураху­ванням етнічних засад нашого народу. ... слово, традиції, експериментування, багате духовне життя вихова­нців. За словами вченого, школа стає "колискою народу", якщо ... відділ народної освіти та викладає у школі за сумісництвом. 1948 року його призначають, у зв'язку з ...

Там, де сильні традиції, найстійкіші і народні виховні традиції. Проте власними силами традиції неможливо знайти основним засобом формування дитині. Їх недоліком є, зокрема, одностороннє вплив на особистісне становлення. Так, сприяв вихованню в дітей віком шанування старшим, традиції найменше сприяють формування в них самостійності здібності протистояти несприятливим впливом середовища.

Сложившиеся концепції народної педагогіці.

Наукові дослідження проблем народної педагогіки свідчать, що вивчення народного досвіду виховання як соціально-історичного феномена всіх етапах історичного поступу належало до коло наукових інтересів педагогів минулого й сучасного.

Великий російський педагог К.Д. Ушинський високо оцінював виховний потенціал народної педагогіки. «Виховання, створене самим народом і заснований на народних засадах, — писав Пауль, — має ту виховну силу, якого немає у найкращих системах, заснованих на виключно абстрактних ідеях…» Він глибоко вірив у принцип «народ без народності – тіло без душі» і, спираючись цей принцип, обгрунтував ідею народності. Добре знаючи народні звичаї, обряди, традиції, дійшла до висновку, що «мудрість предків – дзеркало для нащадків», і тому обстоював народне виховання, адже він є живим зразком у процесі народного розвитку.

Принцип народності виховання ввозяться ранньому дитинстві, у процесі оволодіння рідною мовою. М.К. Крупська велике значення надавала розвивати мову дітей у сім’ї, особливо у процесі спілкування матері з дитиною, вона звертала увагу, що «материнський мову служить йому знаряддям висловлювання себе, думки, своїх настроїв».

О.С. Макаренка у власному багаторічному досвіді народного вчителя переконався, що педагогіка народжується живими рухах людей традиції та реакціях реального колективу. Він підкреслював, що «сімейна, трудова підготовка має найважливіше значення для майбутньої кваліфікації людини».

В.А. Сухомлинський наполягав на необхідності і важливість вивчення моральних ідей що випливають із них педагогічних поглядів народу. Він вважає, що, попри багатства і величезне практичного значення народної педагогіки, вона у належним чином не вивчається, найглибші дослідження з цієї проблематики не проводяться.

« Про народної педагогіці ніхто досі серйозно на думав, і очевидно, це дало чимало лиха педагогіці, — писав Пауль.

— Переконаний, що народна педагогіка – це осередок народу. У народної педагогіці розкриваються особливості національної вдачі, обличчя народу! Характер народу, обличчя народу, його сумніви й сподівання, моральні ідеали особливо яскраво виявляється у створених нею казках, билинах, легендах, епосах, приказках і прислів’ях.

У ХІХ століття ряд учених,