Пам’ять – різновиди, поняття — Психологія — и — Каталог статей — ы курсовые сочинения аудиокниги

Реферат

Враження, які одержує людина, відображаючи дійсність через свої органи чуттів чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам’яттю.

Пам’ять є наріжним каменем психічного життя людини. Завдяки пам’яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички.

Пам’ять — необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам’яті.

Завдяки пам’яті зберігається цілісність «Я» особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам’яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам’яті, зауважував І. М. Сеченов, постійно перебувала б у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

У пам’яті розрізняють такі головні процеси: зберігання, відтворення та забування.

Залежно від матеріалу, який запам’ятовується, виокремлюють образну, словесно-логічну, емоційну та рухову пам’ять.

За тривалістю утримання матеріалу, що запам’ятовується, пам’ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Теорії пам’яті

Перші спроби науково пояснити феномен пам’яті на психологічному рівні здійснені асоціативним напрямом психології. Центральним поняттям асоціативної психології є поняття асоціації, що означає зв’язок, з’єднування.

Асоціація — обов’язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає у встановленні зв’язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: асоціації за суміжністю, асоціації за схожістю, асоціації за контрастом.

Асоціація за суміжністю — це відображення в мозку людини зв’язків між предметами та явищами, які йдуть одні за одними в часі (суміжність у часі) або перебувають поряд одні з одними в просторі (суміжність у просторі).

Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо.

5 стр., 2407 слов

Права свободи та відповідальність людина і світ

... Спілкування та співпраця як перспектива розвитку соціуму Тема VII. ПРАВА. СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Урок 8. Еволюція уявлень про права людини в історії людства. Фундаментальні права і свободи людини, їх ... матеріалу Бесіда 1. У чому полягає головна мета курсу «Людина і світ»? 2. Чим відрізняється розуміння людини у міфології, релігії, науці та філософії? IV. Підсумок уроку Курс «Людина і світ», ...

Асоціація за схожістю має місце в тих випадках, коли в мозку відображаються зв’язки між предметами, схожими між собою в певному відношенні (помилкове сприйняття незнайомої людини як знайомої).

Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об’єктивної дійсності, пов’язаних між собою протилежними ознаками (високий — низький, швидкий — повільний, веселий — сумний тощо).

Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності і життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відображають не лише збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.

Причинно-наслідкові асоціації є засадовими щодо міркувань і логічних побудов.

Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював того, чим детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.

Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальт — психології. Головним поняттям нової теорії було поняття «гештальт » — образ як цілісно організована структура, яка не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення зв’язків ґрунтується на організації матеріалу, що й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.

Згідно з вченням Павлова, матеріальною основою пам’яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв’язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв’язків є фізіологічним механізмом пам’яті. Запам’ятоване зберігається не як образ, а як «слід», як тимчасові нервові зв’язки, що утворились у відповідь на дію подразника.

Фізіологічна основа пам’яті тісно пов’язана із закономірностями вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв’язків це теорія запам’ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс — це акт утворення зв’язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить основу акту запам’ятовування.

Для розуміння причинної зумовленості пам’яті важливого значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення — це досягнення безпосередньої мсти дії індивіда або стимул, що мотивує дію, це збіг новоутвореного зв’язку з досягненням мети дії, а «якщо зв’язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився» (І. П. Павлов).

Фізіологічне розуміння підкріплення співвіднесене з психологічним поняттям мети дії. Це — пункт злиття фізіологічного та психологічного аналізу механізмів пам’яті. Запам’ятовування того, «що було», не мало б сенсу, якби воно не могло бути використане для того, «що буде».

У поясненні механізмів пам’яті є ще так звані фізична і біохімічна теорії пам’яті.

Згідно з фізичною теорією пам’яті проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що приводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце сполучення нервових клітин).

4 стр., 1980 слов

Психологічні властивості людини бжд

... або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впли­вають на її дії, вчинки, ... процесів невід 'ємні від структурної органі зації головного мозку людини. Серед багатьох ознак йог,о структури (передній, проміжний, середній, ... самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психіч­но нормальна, то вона без причини ніколи ...

При зоровому сприйманні предмета немовби відбувається обстеження предмета оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу у відповідній групі нервових клітин, які нібито моделюють сприйнятий об’єкт у вигляді просторово-часової нервової структури.

Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес створення та активізації нейронних моделей і є засадовим щодо процесів запам’ятовування, відтворення та збереження.

Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, з’єднуються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам’яті.

Біохімічна теорія пам’яті виражається гіпотезою про двощаблевий характер процесу запам’ятовування. Суть його полягає в тому, що на першому щаблі, відразу після впливу подразника, в мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси в клітині.

Друга стадія виникає на грунті першої — це власне біохімічна реакція, пов’язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам’яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам’яті.

Прихильники хімічної теорії пам’яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення слідів одержаних вражень.

Різновиди пам’яті

Залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється, розрізняють за змістом чотири різновиди пам’яті, а саме: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.

Образна пам’ять виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв’язків і відносин між ними.

Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, образна пам’ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо.

Фізіологічною основою образної пам’яті є тимчасові нервові зв’язки першо сигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова є засобом усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

Зміст словесно-логічної пай яті — це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому така пам’ять і називається словесно-логічною. Цей різновид пам’яті ґрунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.

Словесно-логічна пам’ять — специфічно людська пам’ять, на відміну від образної, рухової та емоційної, яка є і у тварин.

Рухова пай ять виявляється в запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, в праці художника, балерини, друкарки тощо. Вона є основою створення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.

8 стр., 3750 слов

Темперамент, його властивості та корекція (курсова)

... підхід не зміг розкрити природу темпераменту. Тому на зміну його в XIX – XX ст. ... особистості. Він обумовлює характер перебігу психічної діяльності, а саме: швидкість виникнення і стійкість психічних процесів, їх психічний темп ритм, інтенсивність психічних процесів і спрямованість психічної діяльності на ... умовної реакції на сильний і слабкий подразники, вплив стороннього подразника на чутливість до ...

Емоційна пам’ять виявляється у запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не стільки самі по собі емоції, скільки предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з якихось причин залишила її.

Залежно від характеру перебігу процесів пам’яті останню поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам’ять говорять тоді, коли ми щось запам’ятовуємо та відтворюємо, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам’ятати або відтворити. У тих випадках, коли ми ставимо собі за мету щось запам’ятати або пригадати, говорять про довільну пам’ять.

Мимовільна і довільна пам’ять є щаблями розвитку пам’яті людини в онтогенезі. Пам’ять поділяють також на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Короткочасною називають пам’ять, яка характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяльності і має обмежений обсяг.

Довготривала пам’ять виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.

Оперативною називається пам’ять, яка забезпечує запам’ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності. Наприклад, утримання в думці проміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій. Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.

Запам’ятовування та його різновиди

Запам’ятовування — один із головних процесів пам’яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв’язків. Чим складніший матеріал, тим складніші й ті тимчасові зв’язки, які утворюють підґрунтя запам’ятовування.

Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам’ятати. На мимовільне запам’ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Усе, що емоційно сильно впливає на нас, запам’ятовується незалежно від нашого наміру запам’ятати.

Мимовільному запам’ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам’ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості протягом тривалішого часу, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам’ятовування мають місце в тих випадках, коли будь-яке явище постає контрастно на загальному тлі.

Предмети, схожі на вже відомі нам раніше, мимовільно запам’ятовуються легше. Мимовільне запам’ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам’ятовування відіграє і у навчальній діяльності.

Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування.

Умовами успішного запам’ятовування є:—

5 стр., 2447 слов

Наукова організація праці в дослідницькій діяльності

... на практичному досвіді працівників, зайнятих виконанням наукових досліджень. 2. Наукова організація праці в дослідницькій діяльності Наукова організація науково дослідного процесу виникла у зв'язку з потребою ... досвіді керівника досліджень, не забезпечують оптимальності в умовах ринкових відносин. Наукова організація праці (НОП) у науково-дослідному процесі - це система заходів, спрямованих ...

багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;—

розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;—

розуміння тощо.

Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічним є таке запам’ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) запам’ятовування спирається на розуміння матеріалу в процесі дії з ним, оскільки лише діючи з матеріалом, ми запам’ятовуємо його.

Умовами успіху довільного запам’ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам’ятовування тощо.

Відтворення та його різновиди

Відтворення — один із головних процесів пам’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Засадовою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку.

Найпростіша форма відтворення — впізнавання. Впізнавання — це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повне впізнання має місце, наприклад, при зустрічі з добре знайомою людиною або коли йдемо добре відомими вулицями тощо.

Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з конкретним музичним твором.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило при написанні слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Таке явище називається персеверацією. Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав’язливий характер. З’являються образні пересверації після багаторазового сприймання певних предметів або явищ, або коли має місце сильний емоційний вплив на особистість.

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або «виринання» у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запам’ятовування.

3 стр., 1447 слов

Психологічний аналіз діяльності

... природжений характер. Залежно від мети та змісту діяльності, матеріалу та способів його обробки рухи об'єднуються в ... це внутрішній рушій, що спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її ... - виробничі, розумові, естетичні, спортивні. В усіх різновидах діяльності люди користуються природженими (безумовно-рефлекторними) та набутими (умовно-рефлекторними) ...

Ремінісценція — наслідок зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемонічного завдання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запам’ятованого матеріалу є пригадування. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка включає в себе поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувається процес запам’ятовування предмета або явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань, розвиток пам’яті як психічного процесу взагалі. К. Д. Ушинський одну з головних причин «поганої пам’яті» вбачав саме в лінощах пригадувати.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади — це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Специфічним змістом цього відтворення є факти життєвого шляху людини в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так або інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.

Забування та його причини

Усе, що людина запам’ятовує, з часом поступово забувається. Забування — процес, зворотний запам’ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування — функція часу. Забування — це згасання тимчасових нервових зв’язків, що впродовж тривалого часу не підкріплювалися. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Другою причиною забування є недостатня міцність запам’ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, яка погіршує запам’ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв’язків, знижує ефективність запам’ятовування.

Негативний вплив раніше запам’ятованого матеріалу на засвоєння нового характеризується як проактивна (така, що діє наперед) інтерференція. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику або хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, вироблені в попередній діяльності, має назву ретроактивної (такої, що діє зворотно) інтерференції.

Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути сильний імпульс — бажання пригадати, яке індукує гальмування. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається відразу пригадати від

19 стр., 9167 слов

Темперамент та індивідуальний стиль діяльності

... емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження і діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всім ... із важкістю дасть обіцянку, тому що не може її не виконати, але сумнівається, у стані чи він її виконати. І все це в нього порозумівається не ...

повіді на запитання в білеті й через хвилювання не може цього зробити. Гальмування знімається шляхом переведення думки на інші об’єкти.

Забування — процес поступовий, засадовим для нього є послаблення і порушення раніше утворених умовних зв’язків. Чим менше вони закріплені, тим швидше згасають і забуваються.

Як показують дослідження пам’яті (П. І. Зінчснко, А. А. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті діяльності. Протягом набагато тривалішого часу утримується інформація, що несе в діяльності головне смислове навантаження.

Найвищі темпи забування мають місце відразу після заучування матеріалу.

Для тривалого утримання в пам’яті інформації важливо від самого початку забезпечити міцне її запам’ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після того, як вона була отримана.

Важлива умова продуктивного запам’ятовування — осмисленість, розуміння того, що є його предметом.

Індивідуальні особливості пам’яті

Кожна особистість має індивідуальні відмінності пам’яті, які виявляються в різних сферах її мнемічної діяльності.

У процесах пам’яті індивідуальні відмінності виявляються в швидкості, точності, міцності запам ‘ятовування та готовності до відтворення.

Швидкість запам’ятовування визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам’ятовування нового матеріалу.

Точність запам’ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам’ятовувалося, та кількістю допущених помилок.

Міцність запам’ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування).

Готовність до відтворення виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати потрібні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам’яті можуть бути зумовлені типом вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв’язків пов’язана з силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам’ятовування.

При сильному, але не досить рухливому гальмуванні диференціація вражень відбувається повільно, що може позначатися на точності запам’ятовування. Якщо в людини сформовані раціональні способи мнемічної діяльності, вироблені відповідні звички — акуратність, точність, відповідальність, — то негативні прояви, зумовлені типологічними особливостями нервової системи, можуть коригуватися.

Індивідуальні відмінності пам’яті виявляються і в тому, який матеріал краще запам’ятовується — образний, словесний чи в однаковій мірі продуктивно той і той.

У зв’язку з цим у психології розрізняють наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний, або проміжний, типи пам’яті. Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головним чином — умовами життя та вимогами професійної діяльності.

Так, наочно-образний тип пам’яті частіше зустрічається у художників, письменників, музикантів, словесно-абстрактний— у вчених, філософів. Змішаний тип пам’яті має місце в людей, у діяльності яких не спостерігаються помітні переваги наочно-образного або словесно-абстрактного типу.

5 стр., 2088 слов

Психологія педагогічної діяльності та психологія вчителя

... класом. Організаторську – організація учителем власної діяльності та пізнавальної діяльності учнів. Розвивальну – робота з формування й розвитку прийомів і способів розумової діяльності учнів, їхньої особистості та колективу. ... Центральною ланкою в усій педагогічній діяльності є особистість учителя. Одним із великих фахівців у галузі вивчення психології вчительської праці й особистості вчителя ...

Враховувати індивідуальні відмінності пам’яті важливо в навчальній роботі, щоб максимально продуктивно використовувати потенційні можливості кожного учня та всебічно розвивати його пам’ять.

Формалізована структура змісту теми

Пізнавальна функція пам’яті: нагромадження життєвого досвіду.

Фізіологічний механізм: здатність відображати і зберігати враження від впливів довкілля.

Література

1. Аткинсон Р. Человеческая память и процесе обучения. — М.: Прогресе, 1979.

2. Ипполитов Ф. В. Память школьника. — М., 1978.

3. Истомина 3. М. Развитие памяти: Учсб.-метод. пособие. — М, 1978.

4. Загальна психологія / За ред. С. Д.Максименка. — К.: Форум, 2000.

5. Лурия А. Р. Внимание и память. — М., 1975.

6. Лурия А. Р. Нейропсихология памяти. — М.: Педагогика, 1974.

7. Ляудис В. Я. Память в процессе развития. — М., 1976.

8. Максименко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посібник. — К.: НПЦ «Перспектива», 1998.

9. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 1. Тео-ретико-методологічні проблеми генетичної психології. — К.: Форум, 2002.

10. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 2. Моделювання психологічних новоутворень. — К.: Форум, 2002 11 Немов Р.

11. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

12. Общая психология / Под ред. С. Д. Максименко. — М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1999.

13. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение, 1977.

14. Основи загальної психології / За ред. С. Д. Максименка. — К * НПЦ «Перспектива», 1998.

15. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. школа, 1968.

16. Роговин М. С. Проблемы теории памяти. — М., 1977.

17. Смирнов А. А. Проблемы психологии памяти. — М.: Просвещение, 1966.

18. Хомуленко Т. Б. Развитие высших форм памяти. — Харьков 1998. *