Педагогічна майстерність, її елементи

Реферат
Содержание скрыть

Визначення поняття педагогічна майстерність

    • Морально-духовні цінності
    • Психолого-педагогічні уміння
    • Мова жестів
    • Елементи педагогічної майстерності
    • Література
  • Визначення поняття педагогічна майстерність

    Три пути у человека, чтобы разумно поступать:

    первый, самый благородный, — размышление, второй, самый лёгкий, — подражание, третий, самый горький, — опыт.

    Конфуцій

    Професіоналізм людини у будь-якій сфері діяльності багато в чому залежить від рівня сформованості майстерності. Цей чинник важливий передусім у педагогічній діяльності. К.Д. Ушинський писав: «Усяка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключні риси її природи, це вже мистецтво. У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, першим, вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства — їхнє прагнення до вдосконалень у самій людській природі: не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини — її душі й тіла; а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина».

    Педагогічна майстерність тісно переплітається із поняттям «педагогічне мистецтво». Помилково бачити лише у прямій ієрархічній залежності цих понять педагогічне мистецтво — найвищий етап прояву майстерності. Насправді зв’язок між ними не прямолінійний, а діалектично зумовлений. Важливо заглибитись в етимологічну сутність цих понять.

    У тлумачному словнику В. Даля знаходимо таке пояснення слова «мистецтво»: «Искусный, относящийся к искусу, опыту, испытанию, искусившийся, дошедший до умения или знания многим опытом; хитро, мудрено, замысловато сделанный, мастерски сработанный, с умением и с расчетом устроенный «.

    Українська енциклопедія дає таке визначення поняття «мистецтво»: «Мистецтво — одна із форм суспільної свідомості, складова частина духовної культури людства, специфічний рід практично-духовного освоєння світу. Мистецтво відносять до всіх форм практичної діяльності, коли вона здійснюється вміло, майстерно, вправно не лише в технологічному, але й в естетичному сенсі».

    24 стр., 11675 слов

    Театральна педагогіка і акторське мистецтво

    ... театрального мистецтва у підготовці вчителів до педагогічної діяльності на сучасному етапі розвитку досліджують Н.А.Абалкін, В.Ц.Абрамян, М.М.Барахтян, Р.Х.Баталов, Р.І.Короткова та інші. Вони розглядають акторську майстерність як педагогічне мистецтво, ... індивідуальність, здатного до безперервного самовиховання і самоосвіти. Педагогічна майстерність – це своєрідний сплав особистої культури, знань ...

    Важливо зазначити, що мистецтво характерне для будь-якої форми практичної діяльності, передусім для педагогічної.

    Майстерність — це високе мистецтво, довершене уміння в певній галузі.

    Як бачимо, поняття мистецтва і майстерності тісно переплітаються, взаємозумовлені. Мистецтво може виявлятися через майстерність, а в майстерності у свою чергу проглядаються певні елементи вправної діяльності.

    Мистецтво пов’язане передусім з творчим проявом особистості, який ґрунтується на емоційній сфері діяльності та спрямований на пробудження та формування емоційних почуттів. З цього приводу К.Д. Ушинський писав: «Наука лише вивчає те, що існує або існувало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає, і перед ним у майбутньому майорить мета й ідеал його творчості».

    Педагогічна майстерність — це досконале, творче виконання педагогом-вихователем своїх професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня її інтелектуального і морально-духовного розвитку.

    Педагогічну майстерність не можна пов’язувати з якимось особливим даром, ототожнювати з вродженими якостями. Адже якості не передаються за спадковістю. Людина через генно-хромосомну структуру отримує лише задатки, генотипні утворення, які є передумовою розвитку і формування певних якостей. До того ж педагогічна професія є масовою, і тут не можна покладатися на талант окремих індивідуальностей. Тому мав рацію А.С. Макаренко, коли писав: «Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчитись, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта».

    Педагогічна майстерність включає низку структурних компонентів: морально-духовні цінності; професійні знання, соціально-педагогічні якості, психолого-педагогічні уміння, педагогічну техніку.

    Звернемося до коментарів названих структурних компонентів педагогічної майстерності.

    Морально-духовні цінності

    Ян Амос Коменский (Jan Amos Komensky).

    Дата рождения: 28 марта 1592 , Место рождения: Нивница, Чехия , Дата смерти: ноябрь 1670 , Место смерти: Амстердам, Нидерланды , Научная сфера: педагогика, дидактика , Известен как: «Отец педагогики»

    Чеський педагог Я.А. Коменський (1592-1670) на основі аналізу надбань народів Європи в галузі освіти здійснив глибоке наукове обґрунтування дидактичних і організаційних засад навчання підростаючого покоління. Це поклало початок дидактично-освітній революції у всьому світі. Діяльність освітніх закладів була зосереджена навколо проблеми оволодіння людиною певною сумою знань, умінь і навичок з урахуванням рівня розвитку науки та соціально-економічних потреб. Питання виховання молоді, формування в особистості високих морально-духовних якостей залишалися поза увагою педагогів. Утверджувалась думка, що участь молодої людини в освітньому процесі автоматично забезпечує її виховання. Та навіть оплата праці педагогів на різних рівнях (загальноосвітня школа, професійні навчальні заклади) здійснювалась і нині здійснюється, по суті, за навчальну діяльність.

    Важливі державні документи також утверджують цей принцип (Закон України «Про освіту», Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття), Національна доктрина розвитку освіти та ін).

    3 стр., 1408 слов

    Зарубіжні теорії виховання та розвитку особистості

    ... Б. Скіннера). Народна педагогіка про розвиток особистості: Вплив середовища: 3 ... розвитку особистості, представники цих педагогічних теорій відводять і різну роль процесові виховання в розвитку особистості: ... розвиток. Прикладом такого підходу до організації навчально-виховного процесу може слугувати діяльність педагогічного колективу Севастопольського гуманітарно-технічного ліцею. Тут з метою ...

    Аналіз сучасного стану вихованості членів суспільства з погляду вимог всебічного гармонійного розвитку дає підстави стверджувати, що говорити про всебічність і гармонійність не доводиться, У цілому переважна більшість людей володіє значним обсягом знань, але рівень морально-духовної вихованості викликає тривогу за майбутнє суспільства. Ще давньогрецький філософ Платон застерігав: «Освічена, але погано вихована людина, страшніша за будь-якого звіра». І вже на початку XX століття Д.І. Менделєєв з гіркотою писав: «Знання без виховання — меч у руках божевільного». Суперечності між великим обсягом знань, новітніми технологіями і низьким рівнем моральної вихованості людей вкрай загострилися у другій половині XX століття. Далекоглядні вчені світу висловлюють з цього приводу небезпідставну тривогу за майбутнє людства. Зокрема академік В.П. Андрущенко пише: «Інтелектуально підготовлена людина може ввійти в життя «злим генієм», який цинічно зневажає все, що не стосується його вузькоспрямованої професії. Світ, створений лише «рахунком холодного розуму», набуває зловісних відблисків. По суті така діяльність має руйнівний характер. Загалом кажучи, вона підштовхує людину і людство до прірви затяжної економічної кризи, соціально-політичного конфлікту, екологічної катастрофи або термоядерного колапсу». І це проблема світового масштабу.

    Результат такої суперечності зумовлений тим, що проблеми виховання людини тривалий час не були пріоритетними. Увага концентрувалася на навчанні. Відчуваючи інформаційну і технократичну загрозу, яка «дихає людству в спину», суспільство зобов’язане на новому етапі соціально-економічного розвитку рішуче перейти до наукового обґрунтування і здійснення освітньо-виховної революції, за якої виховання людини випереджало б навчання. Процес складний, тривалий, пов’язаний із руйнуванням усталених стереотипів, але неминучий. Провідну роль у ньому має відігравати педагог. Слушною й сьогодні залишається думка К.Д. Ушинського: «У вихованні все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання».

    Виховання, за влучним висловом А.С. Макаренка, здійснюється на кожному квадратному метрі педагогічного поля. Вихованець запам’ятовує на все життя не стільки зміст того, що говорив педагог на уроці, в лекції, скільки морально-духовне багатство цього педагога. А вже крізь призму цього багатства вихованець бачить і сприймає все інше. Особистість, яка планує пов’язати свою долю з педагогічною діяльністю, має у процесі професійної підготовки (та й упродовж професійної діяльності) володіти загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями, сформувати тверді переконання. Це один із найбільш надійних підмурівків становлення професійної майстерності педагога вищої школи.

    6 стр., 2569 слов

    Поняття педагогічної майстерності

    ... особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані. Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність). 1. Поняття педагогічної майстерності Що ж це таке – педагогічна майстерність? Яка ...

    З-поміж цих якостей має чітко виділятися гуманістична спрямованість особистості. Адже ще давньогрецький філософ Протагор (490-420 до н. є) стверджував: «Людина є мірою усіх речей». В умовах панування тоталітарних режимів авторитарна педагогіка була далека від ідеї утвердження гуманістичної спрямованості. Історична необхідність розбудови України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави вимагає рішучого втілення у повсякденне життя ідей гуманізму. Адже у статті 3 Конституції України проголошено: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Перехід від авторитарної педагогіки на позиції педагогіки гуманістичної — процес тривалий. Він має здійснюватися еволюційним шляхом.

    Власне, загальноосвітня школа і вищі навчальні заклади мають наполегливо працювати над утвердженням гуманістичних принципів у стосунках педагогів з вихованцями, які потім, ставши професійними працівниками у різних сферах соціальної діяльності, понесуть ідеї гуманізму в усі сфери соціального буття людей.

    У центрі уваги навчально-виховного процесу має бути вихованець. Педагог повинен виявляти глибоку повагу до кожної особистості, шанувати, оберігати від негативних впливів, створювати оптимальні умови для її всебічного розвитку. Кредом педагогічної діяльності талановитих педагогів А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського і була гуманістична спрямованість, в центрі якої перебували повага до вихованців і вимогливість до них.

    Тривалий час обговорюються неоднозначні судження щодо розуміння такої якості людини, як інтелігентність. З того часу (60-ті роки XIX століття), коли російський журналіст П.Д. Боборикін уперше ввів у лексичний обіг цей термін, а потім останній широко увійшов у інші мови, його ототожнювали з поняттями «тямущий», «розуміючий», «обізнаний», «мислячий», «освічений». Тому тлумачні словники нерідко ототожнюють поняття інтелігентності з освіченістю. Однак останнім часом тлумачення цього поняття дещо розширюється. Академік СУ. Гончаренко наголошує, що до основних ознак інтелігентності належить комплекс найважливіших інтелектуальних і моральних якостей: загострене відчуття соціальної справедливості, прилучення до багатств світової й національної культури та засвоєння загальнолюдських цінностей, слідування велінням совісті 1 . До цього можна додати, що інтелігентність — це не лише освіченість, стан розуму, а й стан душі. Тому не кожну освічену, ерудовану людину можна назвати інтелігентом. Вважаємо, що високі морально-духовні якості особистості, яка й не має достатньої освіченості, дають право називати її інтелігентом духу.

    Чільне місце у системі морально-духовних цінностей педагога посідають життєві ідеали. Яскраво виражені життєві ідеали досвідченого педагога завжди знайдуть відгук у свідомості вихованців. Адже ідеал — це категорія етики, яка містить довершені моральні якості; образ найбільш цінного і величного в людині, що дає змогу молодій людині формувати власну досконалість. Прояви конкретним педагогом своїх життєвих ідеалів особливо важливі тепер, коли у зв’язку з історичними змінами, соціальними катаклізмами зникли певні ідеали, які мали здебільшого фальшивий характер, а нові, справжні ідеали ще не повною мірою утвердились у нашому житті. Залишати молоде покоління без істинних ідеалів-маяків — штовхати на шлях розчарування, пасивності — означає призвести його до духовної деградації. Важливими чинниками, які забезпечують моральне зміцнення і підкріплення процесу прояву майстерності педагога, є його совісність, чесність, справедливість і об’єктивність. Молодь особливо чутливо ставиться до цих якостей педагога і боляче реагує, коли їх немає або вони недостатньо виражені. Сумління — це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об’єктивну оцінку своїм діям. Чесність характеризує особистість з погляду її готовності підтримувати і відстоювати гідність, репутацію — особисту чи колективу, членом якого вона є. Совісність і чесність виконують регулятивну функцію у життєдіяльності людини, її спілкуванні з іншими людьми.

    19 стр., 9167 слов

    Темперамент та індивідуальний стиль діяльності

    ... емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження і діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всім ...

    Другим модулем педагогічної майстерності є професійні знання, передусім «своїх» фахових дисциплін. Вихованці високо цінують педагога, який володіє глибокими знаннями із дисциплін свого фаху, виявляє обізнаність із спорідненими дисциплінами, є науково ерудованим. Без цього марно говорити про становлення майстерності педагога.

    У сфері педагогічної діяльності ми стикаємося з дивним парадоксом: кожна людина з раннього віку і до завершення професійної підготовки перебуває під постійним педагогічним впливом, є учасником педагогічного дійства, ознайомлюється з низкою педагогічних і психологічних понять (увага, пам’ять, почуття, навчання, принципи, методи, засоби навчання і виховання), бере участь у реалізації певних педагогічних технологій. Це призводить до сліпого копіювання певних педагогічних дій без розуміння їхніх наукових засад, що породжує так зване педагогічне дилетантство, зверхнє ставлення до психологічних і педагогічних наук.

    Важливою передумовою становлення професіоналізму і педагогічної майстерності вчителя є наявність у нього потрібних соціально-педагогічних якостей і психолого-педагогічних умінь. При цьому варто зважати на те, що соціально-педагогічні якості — це результат виховного впливу на особистість з раннього дитинства в сім’ї, освітньо-виховних закладах та ін. Ці якості частково входять до змісту професіограми педагога-вихователя. Професіограма — це перелік якостей особистості, необхідних для успішного виконання функціональних обов’язків стосовно кожної професії. Професіограми не є сталими моделями.

    Серед якостей особистості вихователя, що мають превалювати у процесі становлення педагогічної майстерності та професіоналізму, особливе значення має педагогічний такт. Педагогічний такт (від лат. — дотик, відчуття) — це почуття міри у процесі спілкування з людьми з урахуванням їх конкретного фізичного і передусім психічного стану. Вияв педагогічного такту є важливою умовою ефективності впливу педагога на вихованця. Педагогічний такт ґрунтується на глибоких знаннях психології вихованців, їх індивідуальних особливостей. «Так званий педагогічний такт, без якого вихователь, хоч би як вивчав теорію педагогіки, — писав К.Д. Ушинський, — ніколи не буде добрим вихователем-практиком, є по суті не що інше, як такт психологічний, потрібний педагогові такою ж мірою, як і літераторові, поетові, ораторові, акторові, політикові, проповідникові, і, словом, всім тим особам, які так чи інакше думають впливати на душі інших людей».

    6 стр., 2846 слов

    Основні проблеми педагогічної психології

    ... педагогічна психологія вивчає питання пов'язані з індивідуальним підходом до учнів. Об'єктом педагогічної психології є дитина, підліток, юнак, які виховуються та навчаються шляхом ціленаправлених дій педагога-психолога. Психологія навчання, психологія виховання, психологія ... і комплексності педагогічних впливів. Вона ... педагога К.Д.Ушинського, і перш за все його ... проблема може бути представлена у ...

    Тактовність є виявом рівня сформованості педагогічної культури вихователя, передумовою вияву у своїй душі «вільних валенсій», які притягують до себе вихованців. Це чутливий інструмент упередження міжособистісних конфліктів, яскравий показник прояву педмайстерності. Оскільки кожна людина, яка сповідує засади загальнолюдської і професійної культури, має володіти педагогічним тактом, вчитель у процесі спілкування з учнями, розв’язуючи різноманітні педагогічні завдання, має виявляти яскраві зразки тактовності.

    Психолого-педагогічні уміння

    Важливим змістовим модулем у структурі становлення педагогічної майстерності учителя-вихователя є комплекс психолого-педагогічних умінь.

    Чинне місце у структурі педагогічної діяльності вчителя взагалі та у становленні його майстерності займає такий змістовий модуль, як педагогічна техніка. Поняття «педагогічна техніка» є порівняно новим утворенням у педагогіці. У цьому понятті слово «техніка» необхідно сприймати відповідно до його первісного значення. Воно походить від грецького, що означає вправний, досвідчений, вмілий; у свою чергу грецьке і розкриває дещо ширший спектр цього поняття — мистецтво, майстерність. Сучасні словники таким чином розкривають сутність означеного поняття: «Техніка.1. Сукупність засобів і знарядь, що застосовуються в суспільному виробництві та призначені для створення матеріальних цінностей.3. Сукупність прийомів, навиків, що застосовуються в певній діяльності, певному ремеслі, мистецтві».

    Такі тлумачення слова «техніка» дещо відводять нас від звичного розуміння цього поняття, пов’язаного безпосередньо з машинами, механізмами, і наближають до вживання його в нематеріальній сфері діяльності. Таким чином, будемо виходити із поняття «техніка» як сукупності засобів, прийомів, навичок, що використовуються у навчально-виховній роботі.

    Педагогічна техніка — це сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вихователя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з окремим вихованцем чи колективом у цілому відповідно до поставленої мети навчання та виховання з урахуванням конкретних об’єктивних та суб’єктивних передумов.

    Дата рождения: 13 марта 1888

    Место рождения: Белополье , Дата смерти: 1 апреля 1939 (51 год) , Место смерти: Голицыно , Гражданство: СССР , Род деятельности: писатель, педагог , Годы творчества:

    1914 — 1938

    Направление: педагогика, литература

    [Электронный ресурс]//URL: https://psystars.ru/referat/pedagogichna-maysternist-ta-ii-znachennya/

    Педагогічна техніка включає низку специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога. Серед них варто виділити такі:

    • уміння педагога одягатися з урахуванням особливостей професійної діяльності, стежити за своїм зовнішнім виглядом;
    • володіння своїм тілом: уміння ходити, сидіти, стояти;
    • володіння мімікою, пантомімою, жестами;
    • уміння в галузі мовленнєвої культури: правильне професійне дихання, чітка дикція, належний темп, ритм, логічна побудова;
    • дотримання оптимального темпу, ритму і стилю в навчально-виховній діяльності;
    • вміння вправно і доцільно здійснювати дидактичні операції (писати на дошці, користуватися наочними засобами навчання, ставити запитання, слухати відповіді, оцінювати навчальну діяльність вихованців тощо);
    • вміння керувати своїм психічним станом і станом вихованців.

    Педагогічна техніка відіграє істотну роль у діяльності педагога. Вона є важливою передумовою оволодіння ним професійного майстерністю.

    5 стр., 2088 слов

    Психологія педагогічної діяльності та психологія вчителя

    ... компетентність педагога складається з багатьох параметрів. Нижче наведена психологічна карта оцінки педагогічної діяльності ... великих фахівців у галузі вивчення психології вчительської праці й особистості вчителя ... принципі, будь-яка ситуація стає педагогічною, якщо в ній реалізуються педагогічні цілі ... довизначення» задачі з боку учня в залежності від його особистої мотивації, рівня домагань і т. п. ...

    А.С. Макаренко, розробляючи основи педагогічної майстерності та педагогічної техніки, неодноразово вказував на взаємозв’язок між цими категоріями. «Що таке майстерність?» — запитував педагог і відповідав: «Можна і треба розвивати зір, просто фізичний зір. Це конче потрібно для вихователя. Треба вміти читати на людському обличчі, на обличчі дитини, і це читання може бути навіть описане в спеціальному курсі. Нічого мудрого, нічого містичного немає в тому, щоб по обличчю дізнаватись про деякі ознаки душевних рухів. Педагогічна майстерність полягає і в постановці голосу, і в умінні керувати своїм обличчям». А.С. Макаренко був переконаний, що оволодіти основами педагогічної техніки можна і треба шляхом наполегливого навчання. Він навіть визначив своєрідну програму такого навчання, вказавши, що воно має полягати «в організації характеру педагога, вихованні його поведінки, а потім в організації його спеціальних знань та навичок, без яких жоден вихователь не може бути хорошим вихователем, не може працювати, тому що в нього не поставлений голос, він не вміє розмовляти з дитиною і не знає, в яких випадках як треба говорити. Не може бути хорошим вихователем той, хто не володіє мімікою, не може надати своєму обличчю потрібного виразу або стримати свого настрою. Вихователь повинен уміти організовувати, ходити, жартувати, бути веселим, сердитим. Вихователь повинен поводитися так, щоб кожен рух його виховував, і завжди повинен знати, чого він хоче в даний момент і чого він не хоче. Якщо вихователь не знає цього, то кого він може виховувати?» 2

    Свого часу А.С. Макаренко плекав надію, що в майбутньому в педагогічних навчальних закладах педагоги будуть оволодівати вміннями і навичками педагогічної майстерності та педагогічної техніки зокрема. Прикро, але його сподівання не справдилися. І нині такого навчання, по суті, немає. Тому педагог-початківець у школі, вищому навчальному закладі, не маючи належної підготовки з основ педмайстерності, зазнає значних труднощів, намагається рухатися до мети засобами «спроб-помилок», нерідко впадає у розпач, його насідають розчарування, які нерідко примушують молодого фахівця відмовитися від мрії бути педагогом.

    Наші тривалі дослідження проблеми того, наскільки випускники педагогічних навчальних закладів володіють науковими засадами і практичними вміннями в царині педагогічної техніки, показали невтішні результати. Спроби запровадити з ініціативи академіка І.А. Зязюна у 80-х роках минулого століття в навчальні плани педагогічних спеціальностей дисципліну «Основи педагогічної майстерності» не скрізь отримали належну підтримку. Але тривалий досвід педагогічної діяльності переконує, що курс «Педагогічна майстерність» і навіть окрема дисципліна «Педагогічна техніка» вкрай необхідні у системі професійної педагогічної підготовки фахівців для різних типів навчально-виховних закладів.

    10 стр., 4895 слов

    Педагогічна система Макаренка (2)

    ... А. МАКАРЕНКА А.С.Макаренку доводилось узгоджувати свою педагогічну систему з тогочасною ідеологією. На першій стадії розвитку колективу видатний педагог ... ПОЄДНАННЯ НАВЧАННЯ 3 ПРОДУКТИВНОЮ ПРАЦЕЮ А.МАКАРЕНКА (“ПЕДАГОГІЧНА ПОЕМА”, “ПРАПОРИ НА БАШТАХ”) А.Макаренко ... первинного колективу, в якому всі його члени перебували у постійному ... наближаються. Якщо ж такої системи цілей в колективі нема, а поставлена ...

    Фрагментарно зупинимося на деяких аспектах використання педагогічної техніки у навчально-виховній роботі.

    Зовнішність педагога. З позицій педагогічної техніки поняття «зовнішність педагога» включає і одяг, і взуття, і зачіску, й інші атрибути (ювелірні прикраси, елементи косметики).

    Таким чином, узгодження компонентів одягу і предметів, що його доповнюють, створює своєрідний ансамбль, який і називають зовнішністю. У давнину, коли лише виникали елементи одягу, вони задовольняли в основному утилітарні потреби людей. З розвитком суспільства, а особливо нині, одяг відбиває естетичні ідеали не лише суспільства в цілому, а й окремих індивідів. Розглядаючи людину з позицій діалектичної закономірності єдності та взаємозумовленості змісту і форми, можна говорити, що одяг, зовнішність взагалі є певною мірою засобом вираження її змісту через форму. Такий вияв єдності змісту і форми стосується усіх людей, а педагогів передусім.

    Одяг педагога, інші компоненти його зовнішності є тими атрибутами, які покликані гармонійно доповнювати його професійну діяльність, індивідуальні особливості. Усе це має бути підпорядковане розв’язанню тих чи тих педагогічних завдань. Зовнішність має бути «поставлена на службу» педагогічній діяльності. При цьому не йдеться про запровадження своєрідної уніформи, одностроїв для вчителів-вихователів і викладачів вищої школи. Педагог має одягатися красиво, з дотриманням кращих взірців сучасної моди. Але не можна вдаватися до еклектики стилів, доводити ті або інші компоненти зовнішності до потворності. Адже уже своїм виглядом педагог впливає на настрої і почуття вихованців, сприяє формуванню у них компонентів морально-естетичної культури. У цьому плані погодитися з думкою А.С. Макаренка, який писав: «Я повинен бути естетично виразним, тому я жодного разу не вийшов у не почищених чоботях або без пояса. Я теж повинен мати якийсь шик, в міру сили та змоги, звичайно. <… > Я не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений. Тому у нас стало звичкою ходити на роботу в найкращому своєму костюмі, який тільки у мене був. Отже, всі наші педагоги, інженери і архітектор ходили, як франти».

    Педагог іде на роботу в школу, університет, коледж. Тому його костюм, окрім естетичної виразності, має бути зручним для виконання необхідних педагогічних операцій: писати на дошці, працювати з демонстраційним або лабораторним обладнанням, сидіти, нахилятися, ходити між рядами парт, столів і т. ін. Поєднання стилю моди, естетичної виразності, зручності — ось провідні критерії одягу педагога.

    Володіння своїм тілом. Якщо театр, за словами К.С. Станіславського, починається з вішалки, то педагогічна майстерність учителя-вихователя розпочинається з того, як він заходить у студентську аудиторію для проведення занять. Відповідно до засад педагогічної культури викладач перед тим, як зайти в аудиторію, має зупинитися перед дверима, розправити плечі, випростати усе тіло, надавши йому вигляд впевненості; портфель, папку чи інші матеріали необхідно тримати у правій руці; лівою рукою відчинити двері; переступивши поріг аудиторії, зачинити двері лівою рукою, тримаючи її за спиною і, повернувшись обличчям до вихованців, упевненою ходою пройти до робочого стола, зупинитися і зосередити увагу на учнях (вони мають піднятися на знак вітання педагога), забезпечивши психологічну спрямованість на навчальну працю; чемно привітатися, запропонувати сісти на свої місця.

    6 стр., 2933 слов

    Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського

    ... педагогічна майстерність у спадщині В.О.Сухомлинського. Мета дослідження - з'ясувати значення та роль особистості у навчально-виховному процесі на основі педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського. 1. Педагог-гуманіст В.О. Сухомлинський, ... інших країн. На сьогодні опубліковано 65 творів педагога, 371 видання тиражем близько 15 млн. примірників, а його найвідоміша книга «Серце віддаю дітям» видавалася ...

    Під час уроку, читання лекції педагог має перебувати в «колі уваги» (робочий стіл, дошка), аби сконцентрувати увагу учнів на отриманні інформації з одного центру. Ходити по аудиторії з одного кінця в інший не варто, оскільки це розпорошує увагу вихованців, знижує ефективність розумової праці.

    На практичних заняттях можуть бути застосовані різні варіанти володіння педагогом своїм тілом. Залежно від видів навчальної роботи (учні самостійно виконують навчальні завдання та ін) учитель може сидіти, стояти, ходити між рядами, контролюючи самостійну роботу вихованців. Сідаючи на стілець, треба заздалегідь непомітними рухами перевірити його надійність, аби не потрапити в неприємність (поламана ніжка, стілець забруднений крейдою тощо); відставити стілець від стола на потрібну відстань, щоб вільно сидіти і працювати за столом, а також підніматися, не ссуваючи стілець з місця на місце. Сидячи за столом, варто дотримуватися правильної постанови, сидіння стільця займати повністю, а не моститися на краєчку (ви впевнені у собі).

    Рухатися між рядами парт чи столів з метою надання допомоги учням, контролю за виконанням ними самостійних завдань треба повільно, впевнено, не відволікаючи вихованців стуком підборів та іншими подразниками. Даючи пояснення учням щодо змісту і методики виконання наступних завдань, викладач має також перебувати «у колі уваги». Слухаючи монологічні розповіді вихованців, учитель має зайняти в класі зручне місце, аби тримати в полі зору й учня, що виступає, і весь колектив класу. До того ж поза педагога, навіть постава голови (кивки на знак підтвердження), доповнена певними жестами, мають виражати зацікавлення тим, про що розповідає учень, хоч це і не несе для викладача нової інформації. Але треба вміти трішки грати. Педагог завжди повинен грати свою роль у складному педагогічному дійстві.

    Дата рождения: 19 февраля (2 марта) 1824

    Место рождения: Тула , Дата смерти: 22 декабря 1870 (3 января 1871) (46 лет) , Место смерти: Одесса , Гражданство: подданство Российская империя , Научная сфера: педагогика

    На основі теоретичних пошуків і практичних надбань відповідно до вимог кожного компонента педагогічної техніки створено своєрідні норми і правила, засвоєння яких сприяє формуванню фахових умінь і особливостей поведінки педагога. У процесі професійної підготовки до викладацької роботи у вищих навчальних закладах кожен має оволодіти значним обсягом знань і умінь у царині педагогічної техніки. Помилково думати, що це дрібниці, на які не варто звертати особливу увагу. Насправді, педагогічна техніка — це важлива школа оволодіння мистецтвом виховання, школа становлення майстерності педагога-вихователя.

    Донині залишається слушною думка К.Д. Ушинського: «Мистецтво виховання має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою і зрозумілою, а декому навіть справою легкою — і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана, теоретично чи практично. Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння; дехто вважає, що для цього потрібні, вроджена здібність і вміння, тобто навичка; але дуже мало хто прийшов до переконання, що крім терпіння, вродженої здібності й навички, потрібні ще й спеціальні знання, хоч численні педагогічні блукання наші й могли б усіх переконати в цьому»

    Мова жестів

    Спілкуючись, люди передають інформацію одне одному не лише словами, а й мовою без слів. Обидва види інформації не обов’язково узгоджуються один з одним. Слова промовляють не завжди те, що очі й міміка. Наприклад, на початку кохання, яке щойно зароджується, зміст розмови абсолютно банальний, але мова без слів говорить про зовсім інше.

    Сучасна психологія приділяє велику увагу мові без слів. Учені провели ряд досліджень та експериментів і одержали цікаві результати в уій галузі. В багатьох випадках ідеться про істини, які досвідченим людям відомі, але досі вони не усвідомлювали й не осмислювали їх.

    Доктор А. Лоуен у книзі «Фізична динаміка структури характеру » пише:

    «Ніякі слова не можуть бути такими зрозумілими, як мова тіла, коли ми навчимося її розуміти». Лоуен вважає, що, наприклад, вигнуті назад плечі виражають прихований гнів, підняті — страх, згорблені плечі вказують на те, що людину гнітить якийсь тягар тощо.

    Безперечно, кожний емоційний стан пов’язаний з певними фізичними виявами. Якщо людина сумна, у неї опущені плечі і кутки вуст. І, навпаки, якщо весела, то плечі у неї розправлені, а сама вона весь час посміхається. Все її тіло виражає настрій, бажання спілкуватися з іншими людьми або його відсутність.

    Мова тіла може виявлятися по-різному. М. Арджайл виділяє шість типів спілкування за допомогою тіла.

    1. Найпростіший тип — це тілесний дотик, поширений також і серед тварин. У людей він виявляється насамперед у поплескуванні по спині й потискуванні рук. Інші форми тілесного дотику свідчать про інтимність стосунків між близькими людьми.

    2. Відстань між співрозмовниками, їх пози вказують на відносини рівності або підлеглості між ними.

    3. Важливий тип спілкування за допомогою тіла — жести. Вони часом доповнюють мову і навіть інколи замінюють її: у глухонімих, серед гуркоту або на великій віддалі, коли голосу не чути, а також з метою збереження таємниць, зокрема в армії. В різних культурах, тобто у різних народів, жести можуть мати неоднакове значення. Але деякі психічні явища і процеси, як, наприклад, почуття хвилювання, люди виявляють здебільшого однаково: за допомогою нервового постукування пальцями по столі або притупування ногою.

    4. Вирази обличчя (міміка) пов’язані зі змінами положення м’язів навколо рота, очей.

    5. Очі виконують під час розмови важливу роль, оскільки і той, хто говорить, і той, хто слухає, подають за їх допомогою сигнали одне одному.

    6. Ще одним типом спілкування, що безпосередньо не пов’язані зі змістом мови, є голос і манера мовлення. Німецький психолог Й. Девіц провів експерименти з акторами, щоб виявити, скільки різних видів почуттів вони можуть виразити, читаючи емоційно нейтральний текст. Він застосовував цей метод для того, щоб навчити учнів розпізнавати по голосу різні види емоцій: захоплення, симпатію, злість, нудьгу, радість, втіху, відчай, відразу, ненависть, страх, нетерплячість, задоволення, здивування.

    Залежно від почуття у людини міняється гучність, висота й забарвлення голосу, швидкість мовлення. Деякі люди набагато краще за інших уміють розпізнавати емоції.

    Зарубіжні психологи придумали різні Ігри, мета яких полягає в тому, щоб розкрити, розпізнати людину. Наприклад, кілька людей беруться за руки і утворюють таким чином коло. Особа, яка залишалася поза колом, повинна проникнути в його середину. Те, яким способом вона досягає цього, дає можливість розпізнати її справжній характер, її якості. Одні пробиваються всередину силоміць, другі починають умовляти учасників гри пропустити їх,

    треті вдаються до різних хитрощів (наприклад, щоб розімкнути коло, лоскочуть одного з учасників гри тощо).

    Інший спосіб полягає в тому, що члени групи спостерігають мову без слів одне одного, тобто сигнали, які подаються різними частинами тіла, І намагаються зрозуміти, що та чи інша особа хоче сказати своєю ходою, позою, своїми жестами. Потім спостереження й висновки обговорюються, і в такий спосіб присутні збагачують свої знання про людську особистість.

    Іншим разом один з членів групи відходить. Повернувшись, він повинен виразити мімікою, жестами певну думку або почуття, наприклад, щастя, смуток, екстаз тощо. Ця гра дає подвійну користь. По-перше, людина, яка намагається виразити певні думки або почуття, краще пізнає себе, свої жести й міміку, і, по-друге, група теж учиться читати їх, а потім обговорює.

    Психологи дослідили жестикуляцію людей під час звичайної розмови. Прокручуючи в уповільненому темпі кінострічку, зони встановили, що той, хто закінчив говорити і чекає відповіді, робить рух головою. Цей рух є ніби сигналом для іншого, щоб той відповідав. Те ж саме можна сказати і про підвищення голосу в запитанні. Рух голови наприкінці висловлювання супроводжується рухом руки і повік. Натомість, якщо мовець збирається говорити далі, його голос залишається на тій самій висоті, голова не рухається і очі не змінюють свого положення.

    Жести й міміка виражають почуття. Через те, наприклад, жести й рухи кіноакторів, які грають шпигунів або жорстоких злочинців, дуже економні і скупі. М’язи на їхніх обличчях залишаються нерухомими навіть під час смертельної небезпеки, бо це, мовляв, чоловіки з залізними нервами, що не знають ні співчуття, ні жалю. Натомість нормальні чоловіки й жінки поглядають то вгору, то вниз, то ліворуч, то праворуч, зводять брови, торкаються рукою обличчя, кусають губи тощо.

    Людина, яка розуміє мову тіла свого партнера, стежить за його рухами й жестами. Вона має перевагу над іншими людьми, які нездатні сприймати ці деталі. Розуміння мови тіла дуже допомагає у спілкуванні з людьми.

    Спробуйте навчитися цього. Слухаючи розмову двох осіб, намагайтеся протягом якогось часу більше стежити за мовою без слів, а не за самою розмовою.

    Ви побачите, наприклад, що в більш широкому товаристві двоє людей посідали одне біля одного на дивані і своєю мовою без слів утворили замкнену групу. Погляди обох крайніх звернуті досередини, член групи з лівого боку закинув ліву ногу на праву, а член групи, що сидить на протилежному кінці, — праву на ліву, утворивши таким чином ніби бар’єр, щоб ніхто не міг проникнути до їхньої групи.

    Психологи вважають, що дуже багато можна дізнатися, спостерігаючи, як один член групи наслідує жести й пози іншого з цієї ж таки групи. Якщо, наприклад, один з членів подружжя зазнає нападів у товаристві (захищаючи свою точку зору), то другий відразу ж займе таку саму позицію, виражаючи йому мовою без слів свою підтримку. Цікаво з цього погляду простежити поведінку дітей у сім’ї: хто з них першим робить рух, його наслідують інші. Наслідування говорить про те, хто в сім’ї користується найбільшою повагою серед усіх її членів.

    Під час розмови той, хто говорить, і той, хто слухає, обмінюються поглядами. Психологи називають це контактом за допомогою очей. Вони присвятили значну увагу вивченню даного питання. В психологічній літературі відомий цілий ряд праць, в яких розглядається це явище. Оскільки у процесі досліджень учені застосовували відносно точні наукові методи, включаючи й записи на відеострічці, то й одержані результати виявилися досить точними. Так, було встановлено, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35-50 процентів усього часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд звичайно спрямовується на очі другого співрозмовника і затримується на них 1-7 секунд. Що ж до глухих, то вони дивляться на губи мовця. Протягом решти часу той, хто говорить, і той, хто слухає, дивляться куди-інде. На співрозмовника частіше дивляться тоді, коли слухають, а не тоді, коли говорять.

    Люди дивляться одне на одного в основному для того, щоб визначити реакцію на свої слова. Чи правильно їх зрозуміли? Чи погоджуються з ними? Якщо хтось говорить уже довший час, ніж треба, то в його власному погляді виражене запитання: чи говорити йому далі? Другий, киваючи головою, дозволяє йому це. Чим складнішою є проблема, про яку людина говорить, тим менше дивиться вона на слухача, щоб не розпорошити свою увагу.

    Психологи провели експерименти, за допомогою яких визначили, як поводиться мовець, якщо він не може стежити за реакцією слухача. Під час одного з експериментів слухач був у темних окулярах, під час другого все його обличчя, крім очей, було закрите маскою, а в третьому він був у масці та ще й у темних окулярах. У всіх трьох випадках мовець почував себе дуже невпевнено, бо ж не міг визначити реакцію слухача. Крім того, виявилося, що набагато важливіше бачити все обличчя, а не лише очі.

    Погляд — це часто сигнал, значення якого можна прочитати, беручи до уваги вираз обличчя або ситуацію. Так, наприклад, скінчивши говорити, один із співрозмовників кидає погляд на другого і тим самим дає йому зрозуміти, що закінчив і тепер готовий його слухати,

    Якщо той, хто говорить, супроводжує свою мову тривалим поглядом, спрямованим на співрозмовника, то тим самим він хоче підтвердити, що каже правду. Адже людський досвід свідчить; коли хтось говорить правду, то дивиться другому просто в очі. Це, однак, не стосується лицемірних, підступних людей маккіавелівського типу, які говорять неправду, дивлячись людині просто у вічі.

    Якщо в більш широкому товаристві хтось комусь хоче що-не-будь сказати, то передусім намагається перехопити його погляд. Якщо другий зустрінеться з його поглядом, то подасть йому сигнал про те, чи приймає він звернення. Деякі люди вміють дивитися так, що перехопити їх погляд майже неможливо.

    У стосунках між чоловіком і жінкою погляд пов’язується з їх взаємним потягом. Якщо чоловік дивиться на жінку довше, ніж звичайно прийнято, то це означає, що та жінка цікавить його більше, ніж те, про що він говорить, і навпаки.

    В деяких випадках доцільно не дивитися на того, хто говорить. Це буває тоді, коли йдеться про надто особисті справи. Так, наприклад, роблять соціологи під час досліджень, коли виникає потреба ставити запитання особистого характеру. Відомо, що 3. Фрейд, проводячи сеанси психоаналізу, сидів в узголів’ї пацієнта, який вільно лежав на канапі.

    Елементи педагогічної майстерності

    Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності.

    Ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає доцільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані.

    Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).

    До елементів педагогічної майстерності належать:

    1 . Гуманістична спрямованість діяльності . Полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб’єктів. Той, хто не любить і не поважає дітей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати.

    2 . Професійна компетентність, професіоналізм . Передбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок), їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Особливостями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні ситуації, вибирати засоби взаємодії), натхненність (висловлення власного погляду, розуміння проблеми, своїх міркувань).

    Професіоналізм педагога — це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань. —

    Педагогічний професіоналізм — уміння вчителя мислити та діяти професійно. Охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам учительської професії; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. Він повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам’яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. До моральних — любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця — все, що складає основу професійної етики вчителя. Духовні засоби — основа його загальної та педагогічної культури.

    Педагогічні здібності. Сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

    Головною здібністю, що об’єднує всі інші, є толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв’язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).

    4 . Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння).

    Є сукупністю раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відповідно до мети виховання, об’єктивних та суб’єктивних їх передумов. Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них.

    З розвитком педагогіки та психології як науки і практичної діяльності поряд з поняттям «педагогічна техніка», яке відображає тільки суб’єктивні особливості навчально-виховного процесу (контроль педагога за своїми

    емоціями, настроєм, поведінкою, перцептивно-чуттєвим сприйняттям зовнішніх предметів, технікою мовлення) стали використовувати і термін «педагогічна технологія» (знання про майстерність), який стосується проблем планування та організації навчального процесу.

    Педагогічна технологія. Є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегічних, тактичних, а також процедурних завдань під час навчально-виховного процесу. Йдеться про систему взаємодії вчителя з учнями, способи добору та впорядкування навчального матеріалу згідно з вимогами теорії пізнання. Іншими словами, педагогічна технологія є описом системи дій учителя та учнів, які слід виконати для оптимальної реалізації навчального процесу. Складовими педагогічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини визначати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відповідно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителів є важливим компонентом педагогічної майстерності.

    Література

    1. Авдєєва І.М., Мельникова І.М. Інноваційні комунікативні технології в роботі куратора академгрупи: Навчальний посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2007. — 304 с.

    2. Винословська О.В., Залигіна М.П. Людські стосунки: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 142 с.

    3. Зязюн І.А. Педагогічна майстерність. — Київ: Вища школа, 1997.

    4. Лихачев Б. Педагогика. — М.: Прометей, 1996.

    5. Мудрик А.В. Учитель: мастерство и вдохновение. — М.: Просвещение, 1986.

    6. Сербенська О.А. Культура усного мовлення. Практикум: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної підготовки, 2006.

    7. Стефановская Г.А. Педагогика: наука и искусство. — М.: Совершенство, 1998.

    8. Смирнова С.А. Педагогика. Педагогические теории, системы, технологии. — М., 1998.

    9. Синиця І.О. З чого починається педагогічна майстерність. — Київ, 1972.

    10. Синиця І.О. Педагогічний такт і майстерність учителя. — Київ: Рад. шк., 1981.

    11. Хозяинов Г.И. Педагогическое мастерство преподавателя. — М.: Высш. шк., 1988.

    Сучасне українське виховання: єдність традиції і сьогодення. Лібералізація громадської думки школярів і студентів. Педагогічна майстерність учителя: морально-духовні цінності, професійні знання та соціально-педагогічні якості. Проблема виховного ідеалу.

    контрольная работа