Процес психологічної допомоги підліткам, що зазнали насильства

Курсовая работа

Актуальність теми дослідження. Україна, ставши на шлях розбудови демократії в умовах утвердження ринкових відносин, переживає негативні соціальні явища. До таких явищ належить і насильство, яке значною мірою загрожує життєдіяльності людини. Між тим Конституція України визнає життя і здоров я людини одними з найвищих соціальних цінностей.

Закон України Про загальну і середню освіту одним з головних визначає завдання захисту неповнолітніх від різних форм насильства в контексті Всесвітньої декларації прав дитини. Ці ж завдання визначені й Державними стандартами середньої освіти.

Психологічні аспекти насильства щодо підлітків розроблялися у дослідженнях А.Асмолова, Б.Братуся, Т.Драгунової, В.Знакова, Н.Зиновєвої, Л.Зюбіна, Н.Левітова, Н.Максимової, Н.Михайлової, К.Сельченок, Л.Семенюк, Н.Солдатенко, Н.Тарабриної, Д.Фельдштейна.

Розробку соціально-педагогічних аспектів вирішення згаданої проблеми здійснювали Ю.Антонян, М.Асанова, П.Блонський, В.Боровик, Л.Волинець, Ф.Думко, М.Казакіна, В.Караковський, В.Ковальов, Г.Лактіонова, В.Моралов, В.Оржеховська, П.Пономаренко, В.Сатиров, С.Тадіян, Т.Федорченко, В.Фуркало, Н.Щербак.

Обєкт дослідження — процес психологічної допомоги підліткам, що зазнали насильства.

Предмет дослідження — зміст, форми і методи психологічної допомоги фізичного та психічного насильства щодо підлітків.

Мета дослідження — розробити, теоретично обґрунтувати соціально-психологічні умови підвищення ефективності психологічної допомоги дітям, що зазнали насильства.

Визначена мета дала можливість обґрунтувати вирішення наступних завдань дослідження:

зясувати соціально-психологічну проблему насильства щодо підлітків;

обґрунтувати напрямки роботи соціального педагога з дітьми які пережили жорстоке поводження у сімї;

визначити зміст, форми і методи соціально-педагогічної допомоги щодо насильства підлітків та розробити методичні рекомендації.

Для розвязання визначених завдань використовувся метод теоретичного пошуку: аналіз педагогічної, психологічної, соціологічної, юридичної, що дало змогу уточнити зміст поняття насильство, порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення теоретичних і емпіричних даних, за допомогою яких визначено сутність та соціально-психологічні умови профілактики насильства щодо підлітків.

15 стр., 7324 слов

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ ...

... девіації пов’язані та взаємозумовлені певним чином. Тому проблема соціально-педагогічної профілактики девіантної поведінки підлітків у діяльності загальноосвітньої школи є актуальною й потребує подальшого дослідження. Особливості девіантності підлітків ... науковців, серед яких можна назвати такі імена, як Н. Агетик, Л. Артюшкіна, Г. Бевз, О. Безпалько, І. Бєлінська, Т. Василь-кова, Ю. Василькова, М. ...

Теоретико-методологічною основою дослідження є концепція цілісного педагогічного процесу; закономірності формування особистості та її всебічний розвиток; досягнення філософської, психолого-педагогічної, соціальної, медичної науки і практики щодо профілактики насильства.

Теоретична значущість дослідження полягає у визначенні та науковому обґрунтуванні ступенів прояву насильства у поведінці підлітків; виявленні соціально-психологічних умов, які детермінують зміст та динаміку позитивних змін у формуванні відповідальної поведінки підлітків, та науковому обґрунтуванні критеріїв, показників і рівнів її сформованості.

Практичне значення дослідження полягає в узагальненні практичного досвіду щодо проявів насильства у поведінці підлітків; визначенні психологічних умов, що впливають на підвищення ефективності процесу профілактики насильства щодо підлітків; у розробці і впровадженні програми попередження і подолання насильства щодо підлітків.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. НАСИЛЬСТВО ЩОДО ПІДЛІТКІВ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Насильство як актуальна проблема сучасного суспільства

Суспільство завжди приділяє особливу увагу проблемі поведінки людей, яка не відповідає загальноприйнятим або офіційно встановленим соціальним нормам. Проблема насильства над дітьми залишається актуальною для нашої країни, незважаючи на те, що на законодавчому рівні будь-які прояви насильства по відношенню до дитини, зокрема фізичне покарання, заборонені. Різні види насильства над дітьми, ігнорування їх основних потреб тощо негативно впливають на розвиток, здоровя та життя дитини, порушують її соціалізацію, породжують бездоглядність та злочинність серед дітей.

Насильство є не лише правовою, але й значною мірою психологічною та соціокультурною проблемою. Різні аспекти насильницької поведінки особи — предмет вивчення філософії, психології, соціології, кримінології, педагогіки та медичних наук.

Соціальна і психологічна незрілість дітей ставить їх у повну залежність від дорослих. Ця залежність, а також нездатність захистити себе, робить їх особливо уразливими перед різними проявами насильства.

Кримінальне законодавство України (Особлива частина КК України), зокрема в конкретних нормах про відповідальність за насильницькі злочини, оперує категорією «насильство». Слід наголосити, що, як і в КК України, у КК РФ конкретного й точного визначення поняття «насильство» немає [2, с.163]. У деяких кримінально-правових нормах йдеться про насильство: а) яке не є небезпечним для життя чи здоровя потерпілого; б) яке є небезпечним для життя чи здоровя потерпілого; в) фізичне. На практиці термін «насильство» юристи трактують довільно, виходячи з власного досвіду. Відсутність законодавчо закріпленого поняття «насильство» впливає на зясування змісту зазначеної категорії та застосування його в юридичній практиці. Поняття «насильство» має юридичні й фактичні ознаки: протиправність насильства; умисний характер діянь; фізичний і (або) психічний вплив; предмет впливу — фізична та психічна основи особистості; обєкт впливу — свідомість та воля потерпілої особи; функція насильства — придушення (знищення) або примус; соціально шкідливі наслідки насильницького впливу в формі суттєвого збитку або небезпека його спричинення [9, с. 26-27].

4 стр., 1579 слов

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру

... у ліфті; уникайте ситуацій, які загрожують насильством (суперечка з п'яними), краще виглядати боягузом ... забере життя 250 мільйонів сучасних дітей та підлітків. Нікотин - одна з найсильніших рослинних ... а деякі екологічні проблеми набули глобального характеру: порушення озонового шару, посилення парникового ефекту, ... сигнальні пристрої. Порадами на кожний день щодо особистої безпеки: гроші та цінні речі ...

Великий енциклопедичний юридичний словник визначає насильство як умисний фізичний чи психічний вплив однієї особи на іншу, проти її волі, що спричиняє цій особі фізичну, моральну, майнову шкоду або містить у собі загрозу заподіяння зазначеної шкоди зі злочинною метою. Такий вплив на особу здійснюється вчиненням злочинцем певних умисних діянь (дії або бездіяльності) [7, с. 501].

Філософія розглядає насильство як будь-яке приниження людини, що призводить до обмеження фізичного та духовного потенціалу індивідів, заважає опанувати реально визначену повноту можливостей особистісного розвитку. Дослідники наголошують на пануванні однієї людини над волею іншої. У визначенні поняття «насильство» наявні два підходи: а) вузьке розуміння (пряме застосування сили або погроза застосувати силу); б) широке розуміння (застосування будь-якою соціальною групою (класом) засобів примусу щодо іншої соціальної групи (класу), щоб зберегти або завоювати політичне чи економічне панування, права або привілеї) [8, с. 257].

Соціологія під насильством розуміє завдання фізичної шкоди тілу або власності людини за допомогою сили чи зброї [11, с. 454].

Словник С.І. Ожегова визначає насильство як: 1) застосування фізичної сили щодо когось; 2) застосування впливу на когось; 3) пригноблення, беззаконня [11, с. 380]. Для В. Даля насильство — це «діяння обтяжливе, образливе, незаконне, свавільне» [13, с. 469].

За формою прояву насильство поділяють на фізичне та психічне, правомірне (необхідна оборона, затримання злочинця, крайня необхідність, виконання службового обовязку тощо) і протиправне (вчинення злочинів із застосуванням насильства).

Як бачимо, уніфікованого підходу до поняття «насильство» не існує. Стосовно насильства щодо дитини слід говорити про протиправні умисні дії винної особи, якими завдано дитині фізичної, моральної, психічної шкоди, порушено її право на нормальний розвиток особистості.

4 стр., 1795 слов

Темперамент людини

... він занурюється у стан депресії. Описані типи темпераменту людини у чистому вигляді у життя зустрічаються нечасто. ... не збігаються, але неодноразово перехресними шляхами. Поняття темперамент людини >Темпераментом називається сукупність динамічних особливостей психічних процесів ... до дитини і поводження з нею. При хорошому поводженні з дитиною протягом найперших років його життя в дитини формуються ...

1.2 Жорстоке ставлення та насильство у дитячому колективі

насильство дитячий захист соціальний

У літературі психологічного спрямування, зокрема зарубіжній, застосовують такі категорії як «насильство щодо дитини», «погане поводження з дитиною», «жорстоке поводження з дитиною», «зловживання щодо дитини», «нехтування дитиною» [15, с. 21-26]. Вони мають як соціально-психологічне, так і юридичне походження та значення.

Аналізуючи наукові дослідження з даної тематики, необхідно підкреслити, що такі вчені, як З.А. Малькова, Г.М. Міньковський, О.М. Руднєва, О.С. Вінгловська, В.М. Оржеховська, Т.М. Алексеєнко та ін., працювали і працюють над низкою питань, які стосуються соціально-педагогічних та правових аспектів проблеми жорстокого ставлення до дітей.

Проблема жорстокого ставлення до дітей та насилля над ними розглядалася науковцями в різних ракурсах: правові та соціальні особливості насильства в сімї (О.М. Руднєва, А.П. Гетьман), психологічний аналіз проблеми, психотерапевтична допомога постраждалим дітям (В.М. Бондаровська), вивчення проблеми жорстокості в шкільному колективі (Н. І. Агаркова) та ін. [1, с.12].

В Конвенції ООН про права дитини зазначено, що жорстоке поводження з дітьми — це всі форми фізичного і/або емоційного поганого поводження, сексуальне насильство, відсутність піклування, торгівля чи інші форми експлуатації, що здатні призвести чи призводять до фактичної шкоди для здоровя дитини, його виживання, розвитку чи гідності в контексті відповідальності, довіри чи влади.

В «Енциклопедії соціальної роботи» поняття жорстоке поводження з дітьми пояснюється як «безжальне», «нещадне», «надзвичайно суворе». Також зазначається, що «типова модель сімейної жорстокості являє собою застосування сили сильнішого до слабшого. Сила може бути фізичною чи визначатися статусом» .Энциклопедия социальной работы Ураховуючи, що насильство — це примус і шкода (збиток), які відбуваються проти волі того, на кого спрямовані, можна стверджувати, що жорстоке поводження не обмежується насильством, а є ширшим поняттям. Адже воно не завжди умисне, свідоме, може не зачіпати права й свободи дітей, але при цьому може не задовольняти потреби й інтереси дітей, виражається в грубій формі. Насильство завжди здійснюється з наміром завдати шкоду, біль тощо, а жорстоке поводження може мати в основі цілком позитивні наміри. Іноді людина, що застосовує жорстоке поводження з дитиною, не усвідомлює поганих наслідків такого поводження.

Дослідниця Н. Ярославцева виділяє такі наслідки жорстокого поводження з дітьми:

фізичні (травми черевної порожнини і грудної клітини, травми головного мозку, синці та рубці, опіки, травми центральної нервової системи, інвалідність, переломи, подряпини та рвані рани, погіршення зору);

сексуальні проблеми і проблеми з репродуктивним здоровям (статеві дисфункції, хвороби, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД, небажана вагітність);

4 стр., 1955 слов

Психологічна допомога населенню яке постраждало в наслідок НС

... соціального напруження в суспільстві. Психологічна допомога населенню яке постраждало в наслідок НС. Екстремальні ситуації викликають у ... може змінитися нервовим тремтінням, плачем, а також агресивним поводженням. Агресія. Агресивне поводження ... нервових потрясінь (землетрус, напад, жорстоке насильство й т.п.), коли людина затратила ... довго, це приведе його до фізичного виснаження. Тому що контакту з ...

психологічні та поведінкові (алкоголізм та наркоманія, погіршення пізнавальних здібностей, злочинна, жорстока поведінка, депресія і тривога, затримка в розвитку, порушення харчування та сну, почуття сорому і вини, гіперактивність, погані взаємостосунки, погана успішність, низька самооцінка, посттравматичні стресові розлади, суїцидальна поведінка і аутоагресія);

інші наслідки для здоровя (синдром подразненого кишечника, хвороби печінки, ішемічна хвороба серця, безпліддя тощо) .

Жорстоке поводження з погляду прав людини можна розглядати як:

ігнорування потреб дітей, порушення їх прав;

відсутність догляду за ними (чи незадовільний догляд);

ізоляцію дитини, бойкот (зокрема, в дитячому колективі);

відсутність проявів батьківської турботи, любові, доброти, чуйності;

безвідповідальність щодо дітей;

бездіяльність батьків щодо дитини в складній ситуації;

насильство всіх видів;

брутальність, глузування, неповагу до гідності, особистості дитини;

ставлення до дитини без урахування її віку, — дитина просто не може зробити того, що вимагають від неї батьки;

авторитарний стиль спілкування з дитиною;

обман дитини .

Жертвою жорстокого ставлення у дитячому середовищі може стати будь-яка дитина. Але більш вразливими стають діти, які мають: фізичні недоліки (що носять окуляри, діти зі зниженим слухом або з руховими порушеннями), особливості поведінки (замкнуті, дуже активні), особливості зовнішності (руде волосся, веснянки, вага тіла і т. ін.), відсутність досвіду життя в колективі (домашні діти), низький інтелект і труднощі у навчанні, матеріальні проблеми в сімї, неможливість батьків купити модні, гарні речі.

До жорстокого поводження з дитиною психологи зараховують усі випадки умисних дій дорослих осіб, що містять ознаки насильства.

Виділяють чотири типи жорстокого поводження з дитиною:

) фізичне насильство (фізичне жорстоке поводження);

) нехтування;

) сексуальне насильство;

) психологічно жорстоке поводження або нехтування (психологічне насильство) [24, с.336].

Фізичне насильство є найпоширенішим проявом жорстокого поводження з дитиною. Батьки та дорослі, які є прибічниками використання фізичних покарань, як правило, такі дії вважають не жорстокістю й насильством, а методом виховання. Більшість людей вважають тілесне покарання дитини фізичним насильством тоді, коли необхідно звертатися до травматолога. Корисність фізичних покарань дорослі аргументують висловами з Біблії про покарання дитини за те, що не слухається.

19 стр., 9005 слов

Особливості роботи з прийомними сім’ями

... почуття базової довіри дитини до навколишніх, встановлення гармонійних взаємин як з прийомними батьками, так і з їхніми рідними дітьми. ... саме про особливості соціальної роботи з такими сім'ями. Адже, такі сім'ї є однією з категорій населення, які потребують ... рухові порушення, нервові тики тощо; ситуація соціального сирітства дитини може бути обтяжена додатковими чинниками — проживанням у несприятливих ...

В Україні фізичне насильство має історичні корені.

Фізичне насильство над дитиною, як один із видів жорстокого поводження з дітьми, порушує низку прав дитини, що встановлені в Конвенції ООН про права дитини та підтверджені в Конституції України і Законі України «Про охорону дитинства»:

право на рівний захист перед законом;

право не піддаватися жорстокому ставленню;

право на життя та фізичну недоторканість;

право на найвищі стандарти фізичного та психічного здоровя та інші [23, с.437].

У Законі України «Про попередження насильства в сімї» фізичне насильство в сімї визначається як умисне нанесення одним членом сімї іншому члену сімї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоровя, нанесення шкоди його честі й гідності. Водночас значення поняття «фізичне насильство над дитиною» не змінюється й в тому випадку, коли дитину бють або завдають тілесних ушкоджень поза сімєю: у школі, дитячій установі, в мікросередовищі тощо [22, с.53].

Фізичне насильство, як вид жорстокого поводження з дітьми, на жаль, досить поширене в українській практиці сімейного «виховання», незважаючи на те, що Сімейний кодекс України, чинний з 1 січня 2004 року, забороняє батькам застосовувати фізичні й інші види покарання до дітей.

Найчастіше фізичне насильство над дітьми здійснюється через побиття рукою, ногою, різними предметами (паском, шнуром, стільцем, шлангом), дряпання нігтями, удари тіла дитини. У результаті фізичного насильства дитина отримує фізичні травми, тілесні ушкодження, які шкодять її здоровю, порушують її розвиток і навіть можуть позбавити життя. Залежно від тяжкості фізичного насильства, дитина може отримати травми, переломи, порізи, укуси, опіки, струс чи забій мозку, пошкодження внутрішніх органів.

Крім фізичних травм, у результаті фізичного насильства в дітей можуть виникати гострі психічні порушення: збудження, намагання кудись бігти, сховатися, або навпаки зовнішня байдужість у вигляді глибокого гальмування. У дітей старшого віку може розвинутися тяжка депресія з почуттям власної ураженості, неповноцінності. Однак, незважаючи на той чи інший стан, дитина-жертва насильства постійно боїться, тривожиться й гнівається.

Необхідно враховувати, що пережитий досвід фізичного насильства завжди викликає в дитини сильний емоційний стрес. Навіть у ситуації, коли діагностувати психологічний стан дитини не можливо, необхідно зважати на ставлення дитини до насильника (ефект психологічного впливу сильніший, коли поряд із дитиною перебуває кривдник і захисник в одній особі), враховувати природу і тривалість фізичного насильства тощо [20].

28 стр., 13753 слов

Креативность и ее диагностика

... була розпочата розробка дорогоцінних програм, призначених забезпечити повноцінний розвиток творчого потенціалу обдарованої дитини, розроблені програми у галузі диференційованого навчання (Д. Гільфорд, П. Торранс, К. ... проблеми. В практичному плані, однією з важливих задач є соціальний захист обдарованих дітей за допомогою створення соціально-структурних умов, при яких здібності мали б одержати ...

Взаємозвязок між фізичним і душевним болем є дуже важливою ланкою у формуванні в дітей наслідків фізичного насильства. Відчуття постійної загрози власній безпеці, яка для дитини є однією з основних умов її розвитку, може сформувати різноманітні поведінкові реакції — від тривожності і замкнутості до гніву і неконтрольованої афективної поведінки.

Англійські психологи Х. Хенкс та П. Стреттон виділили такі ознаки фізичного насильства:

симптоми стресу (стан напруги, головний біль, психосоматичні симптоми);

настороженість, збудження, через яке організм постійно перебуває в стані готовності до несподіваного нападу, страх болю;

навязливі думки, які невідомо звідки зявляються й можуть супроводжуватися неконтрольованими агресивними діями стосовно оточуючих;

уникнення будь-яких думок, згадок, розмов про травматичні події;

сни, нічні кошмари, повязані з фізичним насильством [4, с.30].

Діти, які зазнавали фізичного насильства та приниження від близьких людей, обовязок яких захищати їхні права, в подальшому можуть мати проблеми з довірою та безпечною привязаністю, що може бути причиною виникнення психологічного дискомфорту та розладів у взаємостосунках у власній сімї, низької самооцінки та складнощів у соціальному функціонуванні.

Наслідком фізичного насильства над дитиною може бути агресивна поведінка, депресії, вироблення способів свідомого блокування спогадів про пережите насильство. Тривале фізичне насильство може викликати затримку розвитку дитини, що негативно впливає на успішність її навчання. Ці особливості можуть бути показниками ймовірного вчинення фізичного та інших видів насильства над дитиною.

Діти, до яких батьки застосовують фізичні покарання, з одного боку, є жертвами, а, з іншого, нерідко самі стають агресорами.

Прояви нехтування потребами дитини: псування речей, відбирання їжі, насміхання над інтересами, неприйняття точки зору, відкидання тощо.

Сексуальне насильство над дітьми — це ще один тяжкий вид жорстокого поводження з дітьми, жертв якого в Україні стає дедалі більше. Проблема позбавлення багатьох дітей права на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень, задекларованого Конвенцією ООН про права дитини (ст. 34), Факультативним протоколом до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції й дитячої порнографії, ратифікованих Україною та відповідним національним законодавством, є актуальною для українського суспільства.

14 стр., 6588 слов

Педагогіка як наука

... і правила, які регулюють виховну діяльність. Як і кожна наука, педагогіка покликана теоретично узагальнювати факти, проникати ... -- формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яке базується на педагогічній ... дошкільна педагогіка (закономірності виховання дітей дошкільного віку у сім'ї, в дошкільних виховних закладах); педагогіка загальноосвітньої школи ...

Визначення основних понять щодо сексуального насильства наведені у Факультативному протоколі до Конвенції ООН про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції й дитячої порнографії.

Торгівля дітьми — це будь-який акт або угода, внаслідок яких дитина передається будь-якою особою або будь-якою групою осіб іншій особі або групі осіб із метою її експлуатації за винагороду чи інше відшкодування .

Дитяча проституція — використання дитини з метою дій сексуального характеру для отримання оплати чи іншої винагороди в будь-якій формі.

Дитяча порнографія — будь-яке, незалежно від форми, представлення дитини, що бере участь у реальних чи змодельованих відверто сексуальних діях, або будь-яке зображення статевих органів дитини із сексуальними намірами.

Сексуальне насильство над дітьми, незалежно від форми, обставин і місця його вчинення — у сімї, на вулиці чи в навчальному закладі, має тяжкі наслідки, оскільки завжди наносить шкоду фізичному, психічному здоровю і психосексуальному розвитку дитини.

Психологічні наслідки сексуального насильства відображаються на всіх сферах життєдіяльності дитини: емоційній, когнітивній (пізнавальній), інтелектуальній, поведінковій.

Психологічне насильство є «ядром» будь-якого насильства над дитиною, його вихідною формою, на основі якої виникають фізичне і сексуальне насильство (див., наприклад, П. Дейл, С. Харт, М. Брассард та ін.).

Такі висновки переконливо свідчать про важливість попередження та якомога ранішого припинення психологічного насильства над дитиною.

Психологічне насильство над дітьми надзвичайно поширене насамперед у сімї. При цьому жорстоке поводження може розпочатися ще в лоні матері, якщо дитина, а точніше вагітність, є небажаною. Дитини ще немає, а її вже не люблять, не піклуються про неї. Відторгнуті ще до народження, такі діти народжуються передчасно, вдвічі частіше, порівняно з дітьми від бажаної вагітності, мають малу масу тіла, гірше розвиваються.

Зазвичай психологічне насильство проявляється в неадекватних батьківських установках і погрозах, емоційній депривації, тобто в такому ставленні до дитини, яке руйнує стосунки безпечної привязаності між нею та батьками.

Найчастіше психологічне насильство поєднане з іншими видами насильства, які дитина зазнає одночасно. Тривалий час, аж до 60-х років минулого століття, його не виокремлювали як окремий вид насильства.

Визначення психологічної агресії (як вербальної, так і невербальної) психологічним насильством дало можливість по-новому класифікувати окремі прояви насильства й зрозуміти специфічні наслідки такого поводження з дітьми.

Систематичні прояви насильства до дитини з боку батьків, опікунів, вихователів та інших дорослих систематизовано й згруповано. Часто використовується класифікація, розроблена Американським професійним товариством допомоги дітям, постраждалим від насильства (АРSАС).

14 стр., 6940 слов

Вікова психологія

... Неабиякого значення він надавав прагненню до моральної поведінки, обґрунтував доцільність заохочення спроб дитини "бути гарною". Арістотель вважав, що в душі закладена мета активності тіла, усіх ... Платон вважав почуття злом, то Арістотель переконував у важливості виховання почуттів у дітей, необхідності помірності та розумного поєднання почуттів з раціональним пізнанням світу. Великого значення ...

Форми психологічного насильства:

Відторгнення — вербальні й невербальні дії, які демонструють несприйняття дитини, що принижує її гідність:

— вороже ставлення до дитини, зменшення її цінності, зокрема публічне;

— висміювання дитини за прояви природних емоцій (любові, горя, суму);

— перетворення дитини в «цапа-відбувайла», постійне висловлювання критики на її адресу, докорів і т. п.

Тероризування — погрози вбити дитину, нанести їй фізичну шкоду, відправити в небезпечне чи страшне місце:

— розміщення дитини в непередбачуваних чи хаотичних обставинах;

— залишення її в небезпечній ситуації;

— нереальні очікування від дитини, постановка перед нею архіскладних завдань із погрозами покарати за їх невиконання;

— погроза здійснення насильства над самою дитиною;

— погроза здійснення насильства над тим, кого дитина любить (враховуючи тварин).

Ізоляція — послідовні дії, спрямовані на позбавлення дитини можливості зустрічатися та спілкуватися з ровесниками чи дорослими як вдома, так і за його межами;

— необґрунтоване обмеження вільного пересування дитини;

— необґрунтоване обмеження або заборона соціальних контактів дитини з ровесниками або дорослими в її середовищі.

Експлуатація/розбещення — такі дії по відношенню до дитини, які є причиною розвитку в неї дезадаптованої поведінки (саморуйнівної, антисоціальної, кримінальної, девіантної та ін.):

— спонукання до антисоціальної поведінки: заняття проституцією, порнографією, злочинною діяльністю, уживанням наркотиків, жорстокість до інших;

— формування поведінки, яка не відповідає рівню розвитку дитини (інфантилізм), вимушене прийняття на себе ролі батьків тощо;

— перешкоджання природному розвитку дитини; розлучення дитини із близькими: позбавлення дитини права мати свої погляди, почуття, бажання.

Ігнорування — відсутність адекватного емоційного реагування на потреби дитини, її прагнення спілкуватися, позбавлення дитини емоційного стимулювання:

— небажання або нездатність дорослого взаємодіяти з дитиною, спілкування з дитиною лише у випадку виняткової необхідності;

відсутність проявів привязаності до дитини й любові до неї.

Емоційні зловживання так само, як і фізичні ушкодження залишають сліди й нівечать дитину. Емоційно неправильне ставлення до дітей може калічити й інвалідизувати дитину емоційно, поведінково та інтелектуально. Емоційні та поведінкові проблеми різного рівня дуже поширені серед дітей, батьки яких емоційно — неправильно з ними поводяться [18].

Словесні напади (наприклад, крики, погрози, звинувачення) непередбачувані відповіді, тривалий негативний настрій, повсякчасні сімейні негаразди є тими способами, за допомогою яких батьки емоційно тиснуть на дітей.

Поведінкові ознаки дітей. Емоційний тиск може бути запідозрений, якщо дитина:

відсторонена, пригнічена та апатична;

неслухняна й має проблеми з поведінкою;

чинить надмірний опір вимогам учителя, лікарів та підлітків;

має інші ознаки емоційного розладу;

виявляє надзвичайну увагу до деталей;

демонструє відсутність словесного або фізичного спілкування з іншими;

часто каже слова на зразок: „Мама завжди каже мені, що я погана;

Вищезгадані поведінкові типи можуть, звичайно, мати причиною інші обставини, але підозру у зловживаннях не слід виключати.

Отже, будь-яке насильство, враховуючи і психологічне, — це насамперед прояв влади в міжособистісних стосунках. Примушування, гноблення, погрози, ігнорування, демонстрація неприязні, зловживання владою дорослого або старшого над дитиною систематично відбуваються як щось звичайне, невідємне від спілкування та виховного процесу. Негативними наслідками є психологічні травми, які призводять до посттравматичних та психореактивних розладів.

Психологічне насильство більше за інші види насильства залежить від культурних особливостей вираження емоцій, прийнятих зразків спілкування в сімї й ставлення до дітей. Воно є підґрунтям будь-якого насильства.

Уявлення про те, що жорстоке поводження з дітьми, зокрема насильство над ними, відбувається лише в соціально неблагополучних сімях, сучасні дослідники вважають помилковим. Такі зловживання щодо дітей відбуваються в усіх прошарках і категоріях населення, незалежно від класових, расових, культурних, релігійних, соціально-економічних аспектів.

Закон України «Про попередження насильства в сімї визначає психологічне насильство як насильство, повязане з тиском одного члена сімї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які спричиняють емоційну невпевненість, нездатність захистити себе та можуть завдавати або завдають шкоди психічному здоровю [22, с.56].

Психологічно жорстоке поводження або нехтування дитиною нерідко обєднують у поняття психологічне насильство. Психологічно жорстоке поводження американські фахівці розглядають як хронічні патерни поведінки дорослої особи у спілкуванні з дитиною. До таких слід віднести систематичне приниження дитини, постійні образи, глузування та висміювання. Такий зміст психологічно жорстокого поводження збігається зі

змістом систематичного приниження людської гідності, яке запроваджується

судовою практикою у кримінальних справах в Україні [12, с. 138].

Найбільш типовими причинами жорстокого поводження з дітьми в мікросередовищі, первинному колективі, на думку Ю. Василькової, Т.Василькової, А. Захарова, є:

боротьба за лідерство;

зіткнення різних субкультур, цінностей, поглядів і невміння толерантно ставитися до них;

агресивність та віктимність;

заздрість;

наявність у дитини психічних та фізичних вад .

Серед причин виникнення жорстокого поводження до дітей можна виділити наступні:

— безробітність або низька матеріальна забезпеченість;

— алкоголізм одного чи обох батьків;

— самотність чи шлюб, який розпався;

— занадто маленьке житло, що посилює напругу;

— озлобленість батьків чи розчарованість у житті;

— фізична чи психічна перевтома;

— незрілість батьків;

— егоїзм батьків, прагнення їх до розваг;

— відсутність привязаності до дитини;

— надмірна вимогливість;

— народження другої дитини;

— велика кількість дітей;

— небажана дитина (як привід і примус до укладення шлюбу);

— передчасно народжена в шлюбі дитина, яка дає привід до сварок та розриву;

— позашлюбна дитина як обєкт виміщення зла на його матір (батька);

— дитина з фізичними та психічними недоліками, від якого хочуть позбавитися.

Жорстоке поводження з дітьми в установах розглядається як порушення їх прав, у тому числі й права на освіту. Тому доцільною є як вчительська, батьківська, так і дитяча просвіта в цьому напрямі, а також вивчення основ нормативно-правового захисту дітей від насильства [3, с.165].

Наслідки жорстокого поводження з дітьми руйнівні. У дітей формується почуття меншовартості, власної неповноцінності, виникають депресії, намагання покінчити життя самогубством і на цьому фоні стійкі особистісні й поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

З позиції охорони здоровя жорстоке поводження з дітьми наносить шкоду здоровю дитини різного ступеню тяжкості, які нерідко вимагають довготривалої госпіталізації й значних затрат на оперативне чи консервативне лікування, загострення хронічних захворювань, викликаних фізичними чи психологічними факторами, розвиток фізичних симптомів депресії чи посттравматичного стресу, суїцидних намірів, інвалідизації, смерті.

На сучасному етапі психологія насильства інтенсивно досліджується (Д. Левінсон, Дж. Кобрин, Д. Фінкелхор, К. Брон, Р. Ленг, Є. Соколова, П. Дейл, С. Харт, М. Брассард та ін.).

Психологи активно вивчають сутність та шукають причини насильства над дітьми.

Англійський психіатр Д. Глазер вважає, що будь-яке насильство над дитиною, зокрема й сексуальне, основується на відсутності або порушенні привязаності батьків до дитини, відторгненні, емоційному насильстві, яке є особливо підступним, оскільки завдає значної шкоди розвитку особистості .

За М. Броссард і С. Харт, психологічне насильство — це така одноразова чи систематично повторювана поведінка батьків або вихователів, у результаті якої дитини починає думати, що вона нікчемна, небажана, створює загрозу іншим і існує лише для задоволення потреб інших, її не люблять [4, с.43].

Отже, як вважають психологи, насильство — це дія, що порушує права і свободи людини, і часто заснована на неможливості захиститись. А жорстоке ставлення до дітей — це типовий прояв насильства по відношенню до дітей, яке може поставити під загрозу розвиток дитини і надати шкідливу дію на її фізичний, психосоціальний, емоційний і сексуальний розвиток, що призводить до сумних наслідків як з погляду суспільства в цілому, так і з погляду благополуччя дітей, зокрема .

Насильство над дітьми може бути як одномоментним, так і пролонгованим в часі, як свідомим, так і неусвідомленим з боку дорослих, батьків, вихователів. Воно може призвести до емоційного чи психічного травмування, чи навіть загибелі дитини .

Дитинство — це період відсутності дорослої відповідальності, узаконена залежність від турботи та економічної підтримки суспільства. Дитина є недієздатною в повному обсязі, але має всі людські права. Діти мають право на захист від жорстокого поводження, насильства різних видів і форм.

Жорстоке поводження, з точки зору порушення прав дитини, можна тлумачити як:

— ігнорування потреб дітей, порушення їх прав;

— відсутність догляду за ними (чи незадовільний догляд);

— ізоляція дитини, бойкот (у дитячому колективі);

— відсутність проявів батьківської любові, доброти, чуйності;

— безвідповідальність до дітей;

— бездіяльність батьків щодо дитини у скрутній ситуації;

— брутальність, глузування, неповага до гідності, особистості дитини;

— не вираховування вікових особливостей: дитина просто не може зробити те, що вимагають від неї батьки;

— авторитарний стиль спілкування з дитиною;

— нехтування дитиною;

— обман дитини.

В основі насильства над дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання в конкретній сімї [3, с.164].

Значна кількість дітей, які перебувають у будь-яких дитячих колективах, зазнають насильства у тій чи іншій формі. Часто, говорячи про насильство, ми маємо на увазі лише фізичні його прояви, такі як побої, ляпаси і т. ін., зовсім забуваючи про такі форми насильства, як постійне або періодичне словесне ображення дитини, приниження її людської гідності, звинувачення її в тому, в чому вона не винна та інше, емоційна депривація (психічний стан, у якому люди відчувають недостатнє задоволення своїх емоційних потреб), ігнорування потреб дитини (психічне (емоційне) насильство).

Проте слід зазначити, що будь-яке насильство призводить до порушення розвитку гармонійної особистості дитини.

Поняття погане поводження з дитиною поширюють на дитину, якій умисно заподіяно серйозну фізичну шкоду, що є наслідком недостатнього піклування з боку батьків (інших осіб, які їх замінюють).

До поганого поводження з дитиною належать такі умисні дії дорослих осіб як:

а) недостатнє задоволення дитини їжею, одягом, освітою, медичною допомогою в разі спроможності батьків це зробити;

б) неналежне забезпечення дитини особистим наглядом чи опікою;

в) завдавання або дозвіл на завдавання шкоди, а також існування ризику тілесного покарання дитини;

г) застосування до дитини наркотичних засобів;

д) уживання алкогольних напоїв, яке спричиняє втрату контролю за своїми діями;

е) інші дії зазначеного виду, які потребують реагування правоохоронних органів.

Дослідники зазначають, що діти, які пережили різні види насильства, гірше вчаться, невпевнені, часто відчувають тривогу, гнів, депресії, власну неповноцінність. У них порушено контакт з дорослими, часто мають психопатії, стійкі поведінкові порушення (провокуючу, уникаючу, непередбачувану, адиктивну поведінку), соматичні порушення, розлади сну, апетиту. Перенесення в дитинстві насилля залишає відбиток у свідомості людини на все життя.

Найбільш поширеною причиною зростання насильства серед підлітків, на нашу думку, є їхня агресивність. Сама по собі вона не робить підлітка небезпечним для оточуючих. Більш того, кожна особистість повинна мати певний ступінь агресивності, адже її відсутність приводить людину до пасивності, слабкості і безвілля у життєво важливих ситуаціях. Однак усе повинно буди в міру.

Агресія виявляється у вигляді різних реакцій: роздратування, негативізм, злість, підозрілість, образа, вербальна агресія та інше. Найбільш небезпечною реакцією є використання фізичної сили проти іншої людини — фізична агресія. Підлітки нерідко схильні до прояву сили. На їхню думку, готовність до фізичних дій, зясування відносин на кулаках є ознакою хоробрості, рішучості, мужності [5,с.165].

Розвитку агресивності як можливої захисної реакції на конфлікти з навколишньою дійсністю сприяє незадоволеність підлітків своїм становищем, труднощі у навчальній діяльності і спілкуванні, відсутність належного контролю з боку батьків [6, с. 67].

Одним із джерел поширення насильства серед однолітків фахівці називають необмежений доступ дітей та молоді до Мережі Інтернет та телебачення [6, с.78].

В українському парламенті вже підготовлено законопроект, у якому пропонується обмежити показ на телебаченні сцен жорстокості і насильства. Автори законопроекту звертають увагу на те, що значна частина насильницьких злочинів вчиняється молоддю у стані наркотичного спяніння або ж під дією алкоголю. Серед завдань цього проекту є заборона транслювати передачі та анонси, що містять сцени насильства і жорстокості. Адже відомо, що більшість дітей копіюють асоціальну поведінку телегероїв, тим паче своїх кумирів.

Таким чином, ми бачимо, що держава вживає низку заходів для викорінення в Україні жорстокого ставлення до дітей. Однак це негативне явище продовжує поширюватися.

РОЗДІЛ II. НАПРЯМКИ РОБОТИ ПСИХОЛОГА З ДІТЬМИ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ У СІМ’Ї

2.1 Психокорекційна програма з допомоги дітям, що зазнали насильства

Інформаційно-рольовий тренінг є формою первинної профілатики насильства і в цілому розрахований на підлітків та старшокласників із відносно благополучних сімей. Ця категорія молоді звертається з проблемами у спілкуванні та взаємостосунками з однолітками та особами протилежної статі, які мають своїм підґрунтям викривлення у сприйнятті оточуючих, неадекватну самооцінку, прагнення домінувати або звичка підкорятись, відсутність толерантності і максималізм у завищенні очікування від ставлення інших. Саме ці недоліки можуть привести до застосування насильства, або прийняття ролі жертви. Тому метою цього тренінгу є формування адекватної самооцінки, толерантності, емпатії, позитивного ставлення до себе та оточуючих, формування вміння домовлятись, показати можливості спілкування як засобу врегулювання конфліктів і налагодження стосунків, здійснення спільної діяльності, сприяє розхитуванню стереотипів сприйняття і поведінки. Тренінг розрахований на 3 години з перервами між вправами; оптимальна кількість учасників тренінгу 10-15 осіб. Тренінг проводиться в колі, в невимушеній атмосфері, наскільки це можливо [19, с. 8]

Правила роботи в групі:

пунктуальність;

добровільність;

персоніфікація;

доброзичливість;

один говорить — усі слухають;

обговорення дії, а не особи.

Зміст заняття:

Представлення тренера.

Правила.

Очікування.

Знайомство учасників. «Павутиння».

Вправа «Образи».

Міні-лекція «Толерантність».

Вправа «Чарівна лавка».

Завершення. «Валіза у дорогу».

Проаналізуємо окремі етапи тренінгу.

Знайомство учасників.

Мета: познайомитись учасникам групи у нестандартний спосіб; активізує сумісну діяльність, чітко показує взаємозвязки всередині групи.

Хід: усі сидять або стоять у колі близько один до одного.

Ведучий тренер: «У кожного з вас є можливість назвати своє імя та щось розповісти про себе, наприклад, чим ви полюбляєте займатись, ваш улюблений фільм тощо. Подумайте, що б ви хотіли розповісти про себе».

Починає ведучий тренер, він бере клубок ниток і розповівши щось про себе, тримає вільний кінець нитки у руці та кидає клубок будь-кому в групі. По закінченні знайомства всі опиняються в павутинні. Потім павутина розплутується. Кожен учасник повертає клубок попередньому учаснику, називаючи його імя, доки клубок не повернеться до ведучого тренера.

Обговорення.

«Живі руки».

Мета: у невербальний спосіб проявити відчуття суперництва або відчуття близькості; допомагає осмислити учасникам групи свої відчуття, поглибити взаємну довіру.

Хід: розбитись на пари, зайняти найзручніше місце. У кожній парі один з партнерів починає вправу як ведучий, а другий — як ведомий. Потім помінятись місцями. Стати один напроти іншого. Долонями уперед (між долонями партнерів приблизно 2-3 см).

Ведучий робить спонтанні рухи руками, а ведомий дзеркально повторює їх. Через 7 хвилин партнери міняються ролями.

Обговорення.

«Образи».

Мета: дати можливість відчути емоції, які виникають в учасників під час спілкування, коли їх змушують діяти відносно стереотипів.

Хід: озирніться навколо себе, подивіться на учасників і спробуйте уявити, хто як плаче; кого легко уявити розгубленим; як хитрує; як ображається; який є добрим господарем; коли він є королем, що сидить на троні; романтичним героєм тощо. Під час називання тренером образу група називає того чи іншого учасника.

Обговорення.

Інформативне повідомлення з теми «Толерантність».

Поняття толерантності вперше зустрічається в вісімнадцятому столітті. У своєму «Трактаті про віротерпимість» французький філософ Вольтер писав, що «безумством є переконання, що всі люди мають однаково думати про певні предмети». Розуміння толерантності не однакове в різних культурах, тому що залежить від історичного досвіду народів. У англійців толерантність розуміється як готовність і здатність без протесту сприйняти особистість, у французів — як певна свобода іншого, його думок, поведінки, політичних і релігійних поглядів. У китайській мові «толерантний» означає великодушність по відношенню до інших. В арабському світі толерантність — прощення, терпіння, співчуття до інших. Зараз толерантність розуміється як повага і визнання рівності, відмова від домінування та насилля, визнання прав інших на свої думки та погляди. Толерантність має на меті прийняття інших такими, як вони є і взаємодію з ними на основі згоди. Поділ людей на толерантні або інотолерантних є досить умовним. Кожна людина здійснює у своєму житті як толерантні, так і інотолерантні вчинки. Але здатність поводити себе толерантно може стати особистісною рисою, а відтак — забезпечити успіх у спілкуванні. Толерантні люди більше знають про свої недоліки та переваги; критично ставляться до себе і не прагнуть в усіх бідах звинувачувати інших; не перекладають відповідальність на інших. Почуття гумору і здатність посміятись над власними слабостями — особлива риса толерантної людини. Така людина не потребує домінування, не ставиться зверхньо до інших. Толерантна особистість знає і правильно оцінює себе; її добре ставлення до себе співіснує з позитивним та доброзичливим ставленням до інших.

Чарівна лавка.

Мета: зосередження на уявленні про себе, про свої особливості, обдумування того, що хотілось би у собі змінити; допомагає замислитись над життєвими цінностями.

Хід: тренер: «Я хочу запропонувати вам можливість подивитись на самих себе. Влаштуйтесь зручно, розслабтесь. Уявіть, що ви йдете по вузькій стежинці через ліс; озирніться навкруги, темно чи світло, ясно у вашому лісі? Які звуки ви чуєте? Що ви відчуваєте? Раптово стежинка повертає до старого будинку. Вам стає цікаво, і ви заходите всередину. Ви бачите полиці, ящики; всюди стоять склянки, короби. Це стара лавка, до того ж чарівна. Вітаю вас! Уявіть,що я продавець. Тут ви можете придбати не речі, а риси характеру, здібності, будь-які. Але є одне правило: за кожну рису, ваше бажання, ви маєте віддати щось, іншу рису, або ж від чогось відмовитись. Хто бажає?»

Обговорення терапевтичного спрямування щодо життєвих цінностей.

Групове малювання.

Мета: ця вправа дозволяє кожному в групі зробити свій внесок у створення малюнка; дозволяє виявити взаємовідносини у групі та вплив одних учасників на індивідуальний досвід інших.

Хід: кожен учасник бере аркуш паперу та кольорові олівці, всі сідають по колу. Кожен починає малювати те, що вважає за потрібне. За сигналом тренера (приблизно 5 хв.) усі передають свої початі малюнки сусідові зліва та отримують початі малюнки від сусіда справа. Після цього кожен продовжує малювати, ніби це власний малюнок, вносячи якісь зміни. За наступним сигналом процедуру повторюють. Так продовжують, доки кожен не отримає малюнок, який почав. Учасникам пропонується усвідомити відчуття, які виникали в них, коли вони сприймають, як було продовжено те, що вони почали.

Обговорення.

Валіза в дорогу.

Мета: завершення тренінгового дня, підведення підсумку.

Хід: тренер: «Наша робота добігає кінця. Ми будемо збиратися, але вже не як тренінгові група. Ми цікаво провели час, багато дізнались про себе, та один про одного. Зараз ми для кожного зберемо «валізу» — зберемо якості та особливості, що виявились на занятті».

Кожен учасник виходить на середину кімнати, а решта учасників на листках пишуть, що подобається в цій людині, що хотілося б, щоб змінилося. Тренер збирає листки в учасників і складає їх в конверти, по закінченні роздає конверти — «валізи».

Тренінг було проведено відповідно до вимог, стан дітей під час заняття класифіувався як добрий. Нами було проведено заняття в контрольній та експериментальній групі та співставлено і праналізовано отримані показники. Зокрема, в експериментальній групі при виконанні вправ «Образа» та «Чарівна лавка» спостерігалась виражена агресія до учасників та ведучого тих дітей, які виховуються в неблагополучних сімях. Також фіксувались протест на завдання, неадекватна реакція (сміх, уїдливі репліки тощо).

В контрольній групі в цілому реакція була адекватною. На початку тренінгу ігрова форма заходу не досить сприймалась учасниками контрольної групи. Позитивним було те, що поступово підлітки почали сприймати ситуацію гри, більшість активно приймати участь в обговоренні. Підсумовуючи все вище сказане, ми можемо сказати, що явище насильства є значним за своїми масштабами та потребує ретельного розгляду. Дитина, яка є жертвою насильства, не сприймає свою родину повністю, вона не є для неї взірцем. Діти-жертви вказують, що не чекають допомоги від батьків, не бажають знайомити їх зі своїм референтним оточенням, визначають свою родину як конфліктну. Причому в даному випадку суттєво не відрізняються показники експериментальної та контрольної груп. Щоб дещо конкретизувати ці результати та визначити міжособистісні відносини підлітків, було застосовано модифіковану нами методику за Рене Жилем. Цю методику не можна віднести до числа тільки проективних тестів, вона представляє собою форму, перехідну між анкетою та проективним тестом. Її спрямованість — виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, важливих для дитини, які стосуются його стосунків з іншими людьми. Дитині дається право вибору. Оцінюються 10″шкал, після чого дані узагальнюються та підсумовуються:

Ставлення до матері.

Ставлення до батька.

Ставлення до батька та матері як наслідування.

Ставлення до братів та сестер.

Ставлення до бабусі та дідуся.

Ставлення до друга (подруги).

Ставлення до авторитетного дорослого.

Комунікабельність.

Замкнутість.

Соціальна адекватність поведінки.

2.2 Методичні рекомендації практичним психологам, соціальним педагогам і вчитеям у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства

Беручи до уваги результати нашого дослідження, нами було розроблено такі методичні рекомендації для психолога у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства:

Соціальний педагог повинен сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних та внутрішньосімейних конфліктів, виявляти факт жорстокого поводження з дитиною в сімї; допомагати, піклуватись та давати поради різним сторонам, причетним до випадків насильства в сімї, проводити для цього соціальні розслідування;

Спеціаліст повинен вивчати особистість та його референтну групу, у відповідності до цього має знати засади психолого-педагогічної діагностики і вміти розробляти програму психолого-педагогічного діагностування як дитини, так і її оточення;

Соціальний педагог повинен обовязково повідомляти про вчинене над дитиною насильство, якщо така інформація стала йому відома, до відповідних органів. Відповідно до цього необхідно внести корективи до етичного кодексу соціального педагога, оскільки він не має права розголошувати приватну таємницю клієнта, і в деяких випадках це може зашкодити безпосередньо дитині.

Соціальний педагог за необхідності має допомогти в госпіталізації дитини, яка потребує медичної допомоги і є жертвою насильства. Він має володіти необхідним базисом медичних знань, щоб розпізнати характерні ознаки насильства [16, с. 55].

Фахівець має приймати заходи щодо попередження випадків жорстокого поводження з дітьми, займатись стосовно цього явища профілактичною роботою. Відповідно до цієї функції пропонуємо схему діяльності соціального педагога на трьох рівнях профілактики явища жорстокого поводження та перелік основних дій:

І. Первинна профілактика:

Інформованість суспільства про проблему.

Соціально-економічна підтримка сімї.

Програми з соціальної охорони здоровя.

Робота з суспільними організаціями і молодіжними центрами.

Якісна медична допомога вагітним, матерям, новонародженим, дітям.

Пропаганда позитивного материнства і батьківства.

Пропаганда ненасильства, включаючи шкільні заходи.

ІІ. Вторинна профілактика:

Виявлення сімей високого ризику.

Пропаганда ненасильства (сімя, школи, ЗМІ).

Аналіз законодавства, виявлення недоліків і проблем регулювання законодавства.

Створення міжвідомчої системи попередження насильства в сімї (міжвідомчі комісії; органи охорони здоровя і соціального розвитку; правоохоронні органи; органи освіти; РАГС; органи опіки і піклування; суспільні організації і молодіжні центри).

ІІІ. Третинна профілактика:

Рання діагностика і кваліфікація.

Реабілітація постраждалих від насильства

Міжвідомче співробітництво, включаючи медичну, соціальну допомогу, юридичне, психологічне, інформаційне консультування тощо.

Підготовка кадрів в системі правоохоронних органів, соціального захисту, освіти, охорони здоровя тощо.

Розробка статистичних форм, збір статистичної інформації.

Розробка і проведення освітніх програм.

Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам. Наводимо перелік знань, які, на наш погляд, є необхідними для роботи соціального педагога.

Визначають:

Соціальний педагог повинен знати:

Права дитини в сімї, суспільстві, в освітніх закладах, обовязки та відповідальність батьків, педагогів щодо дітей.

Перелік та повноваження служб, які опікуються дітьми, захищають їх права, створюють умови для реалізації прав та свобод, законних інтересів.

Свої права та обовязки при захисті прав дітей (у випадках представництва інтересів дітей в установах і службах), виявлення ситуацій жорстокого поводження з дітьми.

Права дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.

Основи соціального захисту дітей.

Сутність насильства щодо дитини та його юридичні наслідки.

Ознаки торгівлі дітьми, безпритульність, експлуатації праці дітей, соціального сирітства, комерційної сексуальної експлуатації дітей.

Соціальний педагог повинен вміти:

Розпізнавати випадки порушень прав дитини, жорстокого поводження з нею.

Звертатись до державних та недержавних установ і організацій з метою захисту та представництва прав та інтересів дитини.

Взаємодіяти з сімєю дитини, державними та недержавними установами з проблем захисту прав дитини.

Передбачати можливі ситуації порушення прав дитини і створювати умови для запобігання їх виникнення [10, с. 5].

Соціально-психологічна реабілітація в закладах соціального захисту спрямована на гальмування й усунення негативних особистісних рис вихованців шляхом забезпечення їх біогенних, психогенних і соціогенних потреб — обєктивного нестатку організму в певних умовах, який забезпечує його життя і розвиток. Відповідно до Конвенції ООН про права дитини, забезпечення прав дитини означає задоволення її основних потреб, без чого дитина не може нормально жити й розвиватися.

Забезпечення біогенних потреб закладами соціального захисту полягає в повноцінному харчуванні вихованців, достатньому і спокійному сні, відпочинку, фізичних навантаженнях, що не шкодять їх здоровю, належному догляді та лікуванню, коли дитина хворіє, а також в інформуванні дітей та наданні порад із питань, які стосуються здоровя, здорового способу життя, враховуючи сексуальну освіту, шкідливість куріння, вживання алкоголю, наркотиків тощо (особливо для старших дітей).

Задоволення таких потреб забезпечує фізичне здоровя дитини.

Психогенні потреби дитини насамперед стосуються всіх аспектів її когнітивного розвитку: отримання необхідної інформації, забезпечення свободи висловлювань, активізація інтелектуальної діяльності.

Щоб задовольнити естетичні потреби вихованців, важливо забезпечити умови для читання цікавої літератури, гри на музичних інструментах, відвідування виставок, концертів, інших видів мистецької діяльності. Дитина, яка тяжко переживає наслідки різних форм насильства над нею, потребує нових відчуттів: успіху, приємних вражень, захоплень, відкриттів.

Тісний звязок з емоційним розвитком має сформувати в дитини усвідомлення себе як окремої і цінної особистості, приналежність і прийняття сімєю, однолітками і суспільством. Дитині для повноцінного розвитку важливо усвідомити свій образ, своє «Я», поважати себе, адекватно оцінювати себе, мати правильну гендерну орієнтацію тощо. Це починає діяти на основі формування системи цінностей особистості, що виконують функцію регулятора життєдіяльності.

Для соціалізації дитини найбільше значення мають соціогенні потреби й їх задоволення. Зокрема, неабияку роль для повноцінного зростання мають сімейні та соціальні стосунки. У міжособистісній взаємодії в сімейному середовищі формуються духовні якості особистості: доброта, чуйність, відповідальність, альтруїзм, чи навпаки — бездуховність. Саме тому надзвичайно важливе значення для розвитку дитини мають стабільні і сповнені любовю стосунки із батьками (опікунами), братами, сестрами; можливість розвивати співчуття, ставлячи себе на місце іншого, дружба з однолітками та іншими важливими особами, а також реакція сімї на ці стосунки [17, с. 159].

Процес реабілітації повинен здійснюватися паралельно з допомогою соціальних працівників, психологів та інших фахівців дитині та її батькам. Активну роботу з біологічною родиною слід спрямувати на співробітництво з батьками, надання допомоги в пошуку сімейних ресурсів щодо вирішення внутрішньосімейних проблем, які перешкоджають нормальним контактам із дитиною. З батьками, які вчинили насильство або не перешкоджали його вчиненню над своєю дитиною, слід провести бесіду. Завдання спеціаліста — спрямувати їх співпрацювати зі спеціалістами, зацікавити у спільній роботі, показати її користь, а також контролювати сімейну ситуацію, щоб створити безпечну обстановку для дитини при її поверненні в родину.

Важливе завдання закладу соціального захисту — створити навколо дитини «реабілітаційний простір», особливо доброзичливу, позитивну, комунікативно емоційну атмосферу; забезпечити гарні побутові умови, змістовну й цікаву зайнятість дитини, залежно від її віку та інтересів. Важливо, щоб у закладі, починаючи із прийомного відділення, було все необхідне, що відволікає дитину від переживань і тривоги, яку вона постійно відчуває: іграшки, книги, настільні ігри (шахи, шашки, пазли, теніс), акваріум, приладдя для малювання, ліплення, цікаві головоломки, магнітофон (телевізор) тощо. Дитина обовязково повинна мати можливість написати листа рідним чи зателефонувати додому.

Для утвердження власної незалежності від дорослих дитині слід оволодіти відповідними знаннями, уміннями та навичками. Незалежність насамперед формується з навичок самообслуговування (комплекс дій, що дозволяє дитині самостійно підтримувати себе й особисті речі в тому стані, який відповідає прийнятим санітарно-гігієнічним і соціально-побутовим нормам).

Такі навички дуже важливі для самоствердження дитини. Оволодіння ними дає дитині можливість самотужки розвязувати соціально-побутові проблеми: уміння одягатися, їсти, безпечно поводитися на дорозі тощо.

У процесі соціально-психологічної реабілітації дитини використовуються різні методи й форми роботи, зокрема, проводяться індивідуальні й групові виховні заходи, психотерапевтичні заняття, спрямовані на розвиток позитивних рис особистості дитини, її інтересів, корекцію негативних звичок і поведінки, формування вміння підтримувати доброзичливі стосунки в дитячому колективі та з дорослими. Психотерапія може проводитись в індивідуальній і груповій формах з використанням арт-терапії, ігрової терапії, пісочної терапії та інших методів реабілітації, природних для дітей.

Важливим є питання підготовки персоналу до роботи з дітьми-жертвами, які мають девіантну поведінку, схильні до конфліктів з іншими вихованцями та дорослими. Реабілітаційна робота з такими дітьми повинна будуватися на взаємній довірі між працівниками та ними. Грубе ставлення до них, застосування фізичної сили, інших протиправних дій, навіть у випадках брутального порушення дітьми норм поведінки, є неприпустимими. Кожен працівник, який відповідно до свого службового обовязку працює з дітьми, повинен розуміти, що в усіх його діях, які стосуються дітей, слід дотримуватися їхніх інтересів і будь-яка робота з ними повинна ґрунтуватися на глибокому розумінні різновікової дитячої психології, психології девіантної поведінки тощо.

Позитивну поведінку дітей у закладі слід стимулювати винагородами: подарунками, участю в цікавих екскурсіях, туристичних походах, відвідуванням театру, змаганнями за честь закладу чи групи, трудовими десантами тощо. Практика вчасно похвалити дитину за охайний вигляд, виваженість у стосунках з іншими вихованцями, добре виконану роботу чи домашні завдання, наполегливість у навчанні, небайдужість до невдач інших дітей, яка діє в закладі на постійній основі, прискорює реабілітаційний процес. Дітей слід навчити аналізувати свою поведінку, самостійно оцінювати її.

Неодмінною умовою успішності процесу психолого-соціальної реабілітації є його цікавість для дитини. Ефективними та апробованими на практиці є такі форми роботи:

групові ігри, коли діти самі обирають, планують, розробляють умови та проводять гру;

групові обговорення, коли діти розповідають про себе, діляться своїми спогадами, почуттями та тривогами, мріями й планами на майбутнє;

участь дітей у роботі гуртків, спортивних секцій, студій;

використання непередбачених ситуацій, інсценування;

екскурсії: відвідування музеїв, виставок, історичних памяток дозволяє дітям відкрити для себе нові грані життя;

переказування дітьми оповідань, історій чи казок. Така діяльність допомагає дитині висловити свої почуття й думки щодо поведінки того чи іншого персонажу, сприяє засвоєнню дитиною моральних цінностей та позитивної поведінки;

рольова гра. Ця форма діяльності дає дітям можливість перевірити себе в різних ролях, випробувати різні види поведінки та вільно висловити свої емоції. Наприклад, соромязливій дитині можна доручити виконувати роль наполегливої, самовпевненої особистості, а бешкетнику — роль тихої, стриманої людини. Для того, щоб уникнути суперечок у групі, необхідно пояснити заздалегідь, що немає «хороших» і «поганих» ролей, цінується лише майстерне виконання ролі актором. У разі конфлікту за допомогою рольової гри можна знизити напругу та разом віднайти рішення, запропонувати дітям помінятися ролями. Наприкінці рольової гри необхідно підбити підсумки, надаючи дітям можливість поділитися враженнями та розповісти , чого вони навчились.

Цікавою для дітей та корисною для формування в них освітніх знань та світогляду є групова робота в секціях. Секції можуть називатися по-різному: «Подорож країнами світу», «Сім чудес України», «Я вмію захистити свої права», «Я правильно поводжу себе в школі та громадських місцях» тощо. Ведуть секції педагоги та старші вихованці. Для секцій дітей поділяють на групи. У секціях на них чекає цікаво підібраний тематичний матеріал, кросворди, питання, заготовки тощо. Робота в секції передбачає попередню підготовчу роботу з дітьми, читання енциклопедій, підручників, перегляд новин по телевізору, тренування в різних видах робіт. За результатами роботи в секціях діти отримують бали. Групи-переможці нагороджуються призами[21, с. 105].

Старших вихованців слід залучати до участі в дебатах на різну тематику: «За й проти вживання наркотиків, паління», «Що важливіше, ким бути чи яким бути» тощо. При організації дебатів важливо передбачити відповіді на основні питання з інших джерел — за допомогою демонстрації фільмів, коментарів фахівців із того чи іншого питання тощо.

Реабілітаційні заходи слід планувати й реалізовувати таким чином, щоб вони приносили дітям задоволення, надавали позитивну підтримку та дозволяли займатися тим, що цікавить дітей відповідного віку.

У кожному закладі соціального захисту застосовуються різні форми роботи для ефективності соціально-психологічного реабілітаційного процесу. Найпоширенішими є мистецька та працетерапія, навчання дітей, виховання громадянина та патріота, формування здорового способу життя, організація дозвілля тощо.

Мистецька терапія — це малювання, організація конкурсів малюнків (плакатів), виготовлення виробів із природного матеріалу (глини, лози, квітів, плодів тощо), спів та декламування, складання казок, віршів, оповідань, приказок, відтворення народних традицій, моделювання одягу та показ моделей тощо. Мистецькі заняття дозволяють дітям висловити свої почуття, відчути захоплення від побаченої картини, почутої мелодії, намагатися самостійно намалювати пейзаж чи виліпити фігурку тварини.

Мистецтво допомагає дитині відволіктися від переживань, зняти стресовий стан. Залучення дитини до мистецької діяльності дає можливість вихователю краще зрозуміти дитину. Крім того, мистецькі заняття, за умови правильного планування та проведення, можна ефективно використовувати для виховання в дітей навичок соціальної взаємодії.

Урахування вікових особливостей дітей при виборі форм роботи з ними

Вік дітейФорми роботи3-6 роківФормування навичок самообслуговування: особистої гігієни, прибирання робочого місця, одягу, ліжка, іграшок тощо; ігри (сюжетно-рольові), малювання, установка на зображення (ліплення) персонажів казки під час її читання, співи, заняття з підготовки до школи, виразне читання та вивчення віршів, інсценування, читання та переказ казок, історій, складання пазлів тощо.7-12 роківФормування навичок особистої гігієни, прибирання, навчальна праця, виразне читання та аналіз прочитаного з висловлюванням власної думки, робота в бібліотеці, зокрема з довідковою літературою, енциклопедіями, участь у роботі дитячого «парламенту», формування гарного смаку, уміння естетично гарно та модно одягатися, підбирати одяг, взуття, зачіску, працювати з відповідною літературою, започаткувати школу моделювання одягу, рольові ігри, інсценування, виконання завдань та установок: під час читання твору вихователем (намалюй пейзаж, персонажів, опиши поведінку тощо), участь у проведенні конкурсів, мистецька терапія, працетерапія, спортивні ігри та змагання, відвідування секцій, догляд за тваринами тощо12 років та старшіВищезазначені форми діяльності з більшою ініціативністю та самостійністю, спонукання до розвитку мови, висловлювання власної позиції, широке застосування таких форм роботи з дітьми як проведення диспутів, дебатів тощо

Працетерапія — це формування в дитини трудових навичок, поваги до праці та людей праці, усвідомлення необхідності працювати, щоб забезпечувати свою життєдіяльність, прагнення до порядку та бажання оволодіти навичками майбутньої професії, вироблення звички допомагати, турбуватися про інших людей, піклуватися про тварин, доглядати за рослинами [19, с. 189].

Працетерапія наповнює життя дитини новим значенням у різних видах діяльності: побутової (виконання режиму дня, догляд за своїм одягом, переодягання шкільної форми в домашню, дотримання особистої гігієни), навчальної (організація підготовки домашніх уроків, складання портфеля тощо), трудової (визначити послідовність виконання заданого трудового доручення, підготувати інструменти, приладдя, виконати доручення, прибрати робоче місце, скласти інструменти тощо), творчої (підготувати місце для малювання, виготовлення аплікації тощо, відібрати необхідні приладдя та матеріали, подумати, який сюжет творчої роботи буде виконуватися, продумати скільки часу необхідно на виконання цієї роботи).

Фізична праця на свіжому повітрі гартує здоровя вихованців. Навесні та влітку вони вчаться висаджувати квіти, дерева, доглядати за ними, прибирати територію. Отже, набираються досвіду господарювати, уміти правильно та естетично облаштувати подвіря, вивчати особливості рослин.

Якщо привчати старших дітей допомагати доглядати за меншими, формувати в них навички самообслуговування, то це одночасно виховує і моральні якості підлітків. Вони не зможуть образити менших від себе за віком, стануть терплячішими до братиків і сестричок.

Одним із напрямів працетерапії є професійна орієнтація дітей підліткового віку. Насамперед потрібно провести велику підготовчу роботу щодо формування в старших вихованців знань про професії, уміння адекватно оцінити свої бажання оволодіти тією чи іншою професією та свої можливості.

Необхідно проводити поглиблене психологічне обстеження дитини, щоб виявити особливості її характеру, поведінки та проблем, визначити завдання реабілітаційного процесу, а також психологічні й педагогічні чинники, які можуть позитивно впливати на цей процес або гальмувати його, виявити дезорганізацію, дезадаптацію дитини (почуття тривоги, страху, агресивності тощо).

Психологічну роботу з дитиною слід спрямувати на нейтралізацію відчуження дитини шляхом корекції її кризового стану та встановлення довірливих стосунків між дитиною та спеціалістами.

Психотерапію можна проводити в індивідуальній та груповій формах із використанням різних методів, які застосовуються для дітей.

Мета надання психологічної допомоги дітям-жертвам насильства:

сформувати позитивну «Я»-концепцію дитини-жертви;

удосконалити вміння, навички та здібності для позитивних почуттів, правильної поведінки, встановлення довірливих стосунків з іншими;

відновити почуття власної гідності й позитивне ставлення до себе, здатність до саморозуміння;

розвинути і вдосконалити соціальні якості особистості дитини;

сформувати вміння самостійно приймати рішення;

корегувати «сексуалізовану» поведінку.

Психотерапія дитини-жертви є основою реабілітації й здійснюється поступово. До цього процесу входить психологічна діагностика, корекція, відповідна терапія, відновлення психічного здоровя та самопочуття дитини. Зокрема, в основі психолого-педагогічних обстежень лежить діагностика стану дитини (визначення психологічного стану, умов життя та виховання в сімї, зясування індивідуальних особливостей розвитку, особистісних якостей, інтересів, причин самовільного місця проживання та навчання, втечі з родини та ін.).

Надання такої допомоги — складний і довготривалий проуес. Вплинути на дитину будь-якого віку з важким життєвим досвідом, негативною оцінкою себе й власних можливостей, що перенесла різні травми (психічні, фізичні, сексуальні), відчула нестачі любові й піклування з боку батьків, має різні деривації, зіткнулася з відчуженням з боку суспільства та держави, надзвичайно складно. Це вимагає особливих знань, опанування спеціальними методами та прийомами, особливої організації, що обєднує багатьох спеціалістів різного профілю й дозволяє виявити, визначити й вирішувати проблеми дітей.

Досягнення поставленої мети — змінити поведінку дитини — необхідно вирішувати через покрокове виконання окремих психологічних завдань.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дали змогу зробити наступні висновки.

. Жорстоке поводження з дітьми набуло поширення і стало глобальною проблемою. В основі жорстокого поводження з дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного житті і родинного виховання в конкретній сімї. Виділяють такі види насильства: фізичне насильство, сексуальне насильство, психологічне насильство, економічне насильство, насильство в сімї, яке має комплексний характер. Причинами виникнення жорстокого ставлення до дітей можна назвати алкоголізм одного чи обох батьків, їх незрілість, егоїзм, прагнення до розваг, відсутність привязаності до дитини, небажана дитина (як привід і примус до укладення шлюбу), дитина з фізичними та психічними недоліками, від якого хочуть позбавитись.

Наслідки такого поводження з дитиною є досить тяжкими, як в фізичному, так і в психологічному плані і нерідко є летальними. Проблема жорстокого ставлення до дітей є міждисциплінарною проблемою, яка потребує комплексних зусиль соціальних, медичних спеціалістів, психологів, юристів тощо.

2. Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоровю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства зявляються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сімї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоровя, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сімї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.

3. Проблематика насильства, незважаючи на всю її важливість і актуальність, дотепер не має єдиної теоретичної і дослідницької парадигми, у той час як і психотерапевтична практика, і ряд експериментальних даних вітчизняних і зарубіжних авторів ясно вказують на спільність ґенеза особистісних розладів різної специфіки і наслідків посттравматичного розладу, внаслідок пережитого насильства. Хоча кількість робіт, що вивчають вплив і наслідки насильства, збільшується, ця проблема стала предметом дослідження тільки в 60-ті роки минулого століття. До того часу існування феноменів інцесту і ґвалтування фактично заперечувалися. Суперечливість дослідницьких даних, у тому числі і статистичних, обумовлена також і відсутністю універсального уявлення про те, що вважати насильством. Не викликає сумніву той факт, що проблема насильства вимагає нових дослідницьких програм, оригінальних методологічних підходів, пильної уваги до специфіки психотерапевтичної роботи з дітьми і підлітками, що зазнали насильство.

4. Досліджувана проблема багатоаспектна і не може бути вичерпана даною працею. Багато питань чекають подальшого вивчення і вирішення. Зокрема: вивчення особливостей соціально-правового захисту дітей від сексуального насильства, незаконного використання дитячої праці, купівлі-продажу дитини тощо; а також потребує розробки окремих методик для роботи з такими категоріями дітей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2.Антонян Ю. М., Самичев Е. Г. Неблагоприятные условия формирования личности в детстве и вопросы предупреждения преступности. — М.: Педагогика, 1983. — 271 с.

.Базаров Р.А. Уголовный кодекс Российской Федерации о криминальных формах насилия / Р.А. Базаров, А.С. Третьяков // Проблемы права. — 2004. — № 4. — С. 163-166.

4.Бастун Н. Індивідуальний підхід до учнів з високою тривожністю. Шестирічки в школі / Упоряд. Т. Бишова, О. Кондратюк,. — К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. — 40. — 45 с.

5.Большой толковый социологический словарь (Collins): пер. с англ. — М.: Вече; АСТ, 1999. — Том 1: А-О. — 1999. — 544 с.

6.Буянов М. И. Ребенок из неблагополучной семьи: Записки детского психиатра. — М.: Просвещение, 1988. — 154 с.

.Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. — 992 с.

8.Вступ до прав людини. — USIA Regiona. Programm Office. — Vienna — 1999.

9.Гайдаренко Н.В. Психологические последствия жестокого обращения с детьми / Н.В. Гайдаренко, Н.Д. Ярославцева. — М.: Психология и Педагогика, 2004.

10.Голоса молчащих. Книга о насилии по половому признаку. Говорят жертвы. Советуют зксперты. Анализируют ученые. Сост. Хельве Казе. -Таллин: Вебе, 2004. — 511 с.

.Громова О.Н. Конфліктологія. — М.: Юніті, 2000. — 224 с.

12.Даль В. Толковый словарь / В. Даль. — М.: Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1956. — 900 с.

13.Дети без насилия. Информационно-методические материалы. Особенности работы с детьми, пострадавшими от насилия и жестокого обращения. — Тула: „Гриф и К°, 2002. — 96 с.

14.Дмитренко М.І. Попередження насильства у сімї: методичні рекомендації / Дмитренко М.І., Тропін М.В., Власов П.О. — Дніпропетровськ : Дніпропетр. юрид. ін-т МВС України, 2001. — 53 с.

15.Жестокое обращение с детьми // Социально-психологические и медицинские аспекты жест окости / Сост. В.Симпсон. — К.: Сфера, 2002. — №1 (2).

— С. 148-157.

16.Казакова Е. М. Социальная среда и сознание личности / Е. М. Казакова. — М.: ИНФРА-М, 1998. — 312 с.

17.Лихтарников А. Л. Подростки группы риска / А. Л. Лихтарников. — М. : Прогресс, 1996. — 218 с.

.Левченко К.Б. Чи може Україна стати вільною від тілесних покарань дітей // Безпека життєдіяльності. — 2007. — №9. — С. 9-12.

19.Макарчук А. В. «Психологические последствия насилия у детей 10-13 лет». — www.lib.ua-ru.net <#»justify»>21.Основы профилактики безнадзорности и беспризорности несовершеннолетних : учебное пособие [для вузов] / под ред. Ф. А. Мустаевой. — М. : Академический проект, 2003. — 208 с.

22.Про попередження насильства в сімї: Закон України від 15.11.2001 р., № 2789-ІІІ // Голос України. — 2001. — № 242-243. — 20 грудня.

.Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7.02.2003 р., № 2 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах: 1973-2006 рр. — Вид. 3-тє, зі змінами та доповненнями. — Х.: Одіссей, 2007. — 552 с.

.Руководство по предупреждению насилия над детьми: учебное издание [для психологов, детских психиатров, психотерапевтов, студентов педагогических ВУЗов] / под ред. Н.К. Асановой. — М.: Издательский гуманитарный центр ВЛАДОС, 1997. — 512 с.