Народна дидактика як ефективний засіб впливу на особистість у процесі навчання

Курсова робота

Рівненський державний гуманітарний університет, Кафедра педагогіки початкової освіти, КУРСОВА РОБОТА

з загальних основ педагогіки та дидактики на тему:

Народна дидактика як ефективний засіб впливу на особистість у процесі навчання

Студентки 3 курсу групи ПІ-32

напряму підготовки

010102 «Початкова освіта»

Токар Ольги Анатоліївни

Керівник:

к. пед. н., доц. Боровець О.В.

Рівне — 2015

ВСТУП

Актуальність теми дослідження

Народна педагогіка постає синтезом досягнень народу впродовж його існування від самого зародження і по сьогоднішній день. Це галузь емпіричних знань і досвіду народу, що знаходять своє відображення у морально-етичних ідеалах різних верств суспільства, поглядах на зміст, мету й принципи формування людини, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання і навчання дітей та молоді. Всі корифеї педагогічної науки будували своє праці на міцному фундаменті народної педагогіки. Тому буде справедливо зауважити, що всі великі праці та педагогічні дослідження були б неможливі без такої потужної основи, як знання цілого народу, знання, які згодом були акумульовані окремими педагогами.

На сучасному етапі розвитку народної дидактики однією із найголовніших цілей є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури суспільних взаємин, формування у молоді розвиненою духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової культури.

Таким чином, викладене вище, зумовлює актуальність дослідження теми курсової роботи Народна дидактика як ефективний засіб впливу на особистість в процесі навчання .

Досвід українського народу використав у своїй діяльності український письменник і просвітитель І. П. Котляревський. Перебуваючи на посаді доглядача Будинку для дітей бідних дворян у Полтаві, він застосовував традиції української народної педагогіки. Також у своїх творах він передав особливість традицій культури українців. Наприклад у своєму творі «Енеїда» (засудження тих батьків, «які синів не вчили», тих, хто легковажно ставиться до батьківських обовязків тощо).

9 стр., 4187 слов

Основи педагогіки

... дослідження. 3. Передовий педагогічний досвід 2 Предмет і завдання педагогіки, Предмет педагогіки ... народної освіти ”, “ступені освіти ”, “управління освітою ” та ін. Головним способом здобуття освіти, засвоєння суспільно-історичного досвіду, найважливішим засобом опанування здобутками людської культури є навчання. ... які відображають багатогранність життя народу, нації. Родинна педагогіка Педагогічна ...

Народно-педагогічні традиції українців сприяли формуванню мистецького генія Т. Г. Шевченка, а його літературна спадщина стала її невідємною частиною. У його творах описуються народні традиції, звичаї і обряди, що мають виховне значення. Також висловлені кобзарем ідеї про народне виховання, необхідність навчання грамоті, про роль сімї, батьків, родини, вчителів у навчанні та вихованні дітей знайшли своє відображення у педагогічній спадщині українців.

Своєрідним акумулятором, збирачем фольклору народно-педагогічного матеріалу була Л. П. Українка. Про це свідчать її твори, написані в дусі народності, у яких вона розкрила значення праці у вихованні підростаючого покоління («Дитячі ігри, пісні та казки Ковельського, Луцького, Новоград-Волинського повітів Волинської губернії.)

Питання використання засобів народної педагогіки у сучасних школах висвітлене у працях В. Бондаря, Ф. Корольова, М. Стельмаховича, С. Сіропока, Г. Ясницького. Дисертаційні дослідження Л. Батліної, Т. Боєвої, І. Газіної, О. Гордійчук, С. Дітковської, С. Попінченко, І. Улюкаєвої та інших свідчать про те, що звернення до досвіду народного виховання є найважливішим напрямком педагогічної науки на сучасному етапі.

Мета курсової роботи:

Об єктом дослідження : народна дидактика.

Предмет дослідження:, Завдання дослідження:

1.Розкрити зміст поняття «народна дидактика».

.Охарактеризувати зміст, мета та завдання української народної дидактики.

.Шляхом аналізу теоретичних джерел та практичної роботи педагогів показати напрямки використання народної дидактики в виховному та начальному процесах.

Структура курсової роботи

Дана робота складається зі вступу, двох основних розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Загальний обсяг курсової роботи складає сторінок, з яких основного тексту сторінок.

Список використаних джерел містить до найменувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НАРОДНОЇ ДИДАКТИКИ В ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ НАВЧАННЯ

1.1 Психолого-педагогічний аналіз поняття «народна дидактика»

Народна дидактика входить до складу народної педагогіки. Це та частина народної педагогіки, яка відображає здобутки трудящих у галузі освіти й навчання, що виражаються в поглядах народу на принципи, зміст і методи навчання та втілення в народній практиці форм і методів озброєння підростаючих поколінь знаннями, уміннями й навичками, розвитку їхніх пізнавальних сил і здібностей [29, с.15].

7 стр., 3347 слов

Народна педагогіка

... навпаки, українці повертаються до народної традиції. А система виховання і навчання все більше ґрунтується на засадах народної педагогіки. Справді невичерпною скарбницею навчально-виховних засобів є народна педагогіка. Головними з них є: ...

Оскільки навчання і виховання тісно пов’язані, то народна дидактика не залишає поза увагою й виховних дій. Це насамперед стосується розумового розвитку особистості й формування світогляду. Саме в навчанні багатогранний людський досвід перетворюється в необхідні для життя знання, уміння і навички. Навчання кує розум, формує ідейність і загальну культуру особистості, ставлення до знань і навколишнього життя, плекає людські ідеали.

Народна дидактика, спираючись на народну філософію, хоч і стихійно, але дійшла до цілком матеріалістичного погляду на життя.

Основна мета народної дидактики — навчити кожного бути людиною. «Будь людиною!», «Не губи ніколи людської гідності!» — такі слова діти часто чують від дорослих.

Своїм корінням дидактика виходить із народної педагогіки, цього багатовікового узагальненого народного досвіду навчання і виховання молодого покоління, який ґрунтується на народній мудрості і виражається у прислів´ях, приказках, традиціях, обрядах тощо. «Чого Івась не навчиться, того Іван не знатиме», — у цих простих словах, образній і лаконічній формі народ висловив думку, що освіта людини з найбільшою користю відбувається у ранньому віці. За словами того ж Я. Коменського «вона тільки у цьому віці і може відбуватися». Чітка і зрозуміла думка: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути» — не вимагає жодних додаткових пояснень та аргументацій [1, с.19 ].

Дидактичні принципи

Народна дидактика наскрізь оптимістична. Вона вірить у силу навчання. Тому й закликає: «Не кажи — не вмію, а кажи навчусь». Навчання має бути доступним, відповідати віку і рівню розвитку дитини. Принцип доступності навчання в народній дидактиці вимагає, щоб нові знання були посильними для дитини, ґрунтувалися на її життєвому досвіді, уже здобутих знаннях, щоб кожна порція нових знань підносила особистість на вищий рівень розвитку, вела її від легкого до трудного, від невідомого до відомого, від простого до складного. Доступність не означає спрощеності чи штучного полегшення. Навчання — не забавка і не розвага, а серйозна, наполеглива праця. Справжнє навчання те, що вимагає долання певних труднощів («Доки не впріти, доти не вміти», «Хто хоче знати, тому треба менше спати»), що дає людині знання, які вона може зберегти протягом усього свого життя. Спрямування народної дидактики в майбутнє, орієнтація на додержання принципу міцності навчання зафіксовані, зокрема, в таких народних висловах: «Що в молодості навчишся, то на старість як знайдеш», «Учись змолоду — пригодиться на старість», «Учись — на старість буде як знахідка» [23, с.27].

Методи навчання

Народна дидактика живе в пам’яті народу, масовій навчальній практиці трудящих, навчально-виховних народних традиціях. Школою, підручником, уроком для тих, хто вчиться за народною дидактикою, є життя і праця. Народна дидактика відзначається не тільки великою масовістю аудиторії, а й широким педагогічним діапазоном виявлення змісту, принципів, методів і форм навчання з явною тенденцією до їх дальшого розвитку й удосконалення [2, с.78].

Народна педагогіка — складова і невід’ємна частина загальної духовної культури народу. Слова великого російського педагога К. Д. Ушинського про те, що «виховання існує в російському народі стільки віків, скільки існує сам народ», цілком відносяться до всіх інших народів. Разом з тим вони припускають, що народна педагогіка виникла в глибокій старовини, що вона історично передувала наукової педагогіки і впливала на її ранні форми. Аналіз історії стародавньої педагогічної думки народів Середньої Азії і Казахстану показує, що перші соціальні пам’ятники педагогіки з’явилися під прямим впливом народного життя, народної педагогічної культури. Справедливо твердження істориків педагогіки С. Д. Бабішіна і Б. Н. Шітюрова, що «давньоруські мислителі як представники офіційної педагогіки не могли не враховувати багатющого досвіду виховання, накопиченого співвітчизниками». Від «Слова про закон і благодать» Іларіона до «Блискавка Данила Заточника» спостерігаються постійні звернення до мудрості народної педагогічної думки. Цей взаємозв’язок є найважливішою рисою творів XI — XIII ст..

4 стр., 1698 слов

Педагогіка як наука про виховання людини

... педагогіки? Під предметом педагогіки довгий час мали на увазі виховання і навчання молодого покоління, його підготовку до майбутнього життя. Це значно спрощувало завдання педагогіки, ... Ним розроблені основні принципи дидактики: свідомість, наочність, послідовність, ... у яких українська народна педагогіка розглядається як ... народної освіти, ролі рідної мови в навчанні. Значним явищем в історії народної ...

Дослідники давньоруської педагогічної думки переконливо показали взаємовплив і взаємообумовленість офіційної та народної педагогіки, які доповнюють і збагачують один одного. Якщо в офіційній педагогіки завжди відчувався вплив церкви і ідеології пануючих класів, то народна педагогіка, хоча і певною мірою піддавалася цим впливам, у цілому виражала думи і сподівання народу, його уявлення і вихованні і навчанні молодого покоління. Аналогічну картину наступності ми спостерігаємо і в історії педагогічної думки народів Середньої Азії та Казахстану.

Аналіз спадщини Ібн Сини (Авіценни), Біруні, Джамі, Хорезмі, Дехльові, Хайяма, Навої, Фарабі, Сааді та інших просвітителів показує,що їхні ідеї про виховання зокрема тісно перегукується з ідеями і думками, вираженими в пам’ятках народної педагогіки: в приказках,прислів’ях, казках, переказах. Більше того деякі перекази народ безпосередньо пов’язує з вчинками, життям і діяльністю великих людей.

Ці вчені висловлювали ідеї гуманізму, наголошували на необхідності прищеплення молодому поколінню високих моральних якостей, виховання їх у дусі любові до праці, поваги до старших, дружби та товариства, правдивості та чесності. Прогресивні демократичні ідеї великих учених і поетів перегукуються за формою і змістом з ідеями народної мудрості, тому вони робили великий вплив на формування педагогічної культури народів

Середньої Азії і Казахстану, зберігаючи свою актуальність і до наших днів.

Народна мудрість про виховання є вираженням багатовікової педагогічної культури і досвіду сімейного виховання народу.

У складних взаєминах з офіційною педагогічної доктриною народний принцип пробив собі дорогу, висловлюючи думки і сподівання народу про навчання та виховання дітей — найдорожчого свого надбання.

На шляхах історичного розвитку народ подолав відсталість помилкових уявлень і понять про виховання. Основи народних поглядів на виховання і навчання пов’язані своїм походженням не релігії, не магії, не обряду, а трудовій виробничій діяльності і життєвій практиці самого народу.

19 стр., 9117 слов

Моральне виховання старших дошкільників

... народної іграшки. Об’єкт дослідження: моральне виховання дошкільників у виховному процесі дошкільного навчального закладу. Предмет дослідження: моральне виховання дітей старшого дошкільного віку засобами української народної ... на ряд поколений, они создали народную педагогику, в которой моральные нормы приобрели характер традиций. Педагогика народного виховання ... майбутнім. Тому тему дослідження ...

Якщо зробити порівняльний аналіз творчості великих мислителів і народного погляду на виховання, то можна побачити повну їх єдність, переважно у вигляді легкого запам’ятовування афоризмів. Образне слово, виконуючи, з одного боку творчу, з іншого — інформаційно-комунікативну функцію, служила певною мірою зв’язною ланкою між повчаннями мислителів і найбагатшими афоризмами народу.

2 Зміст, мета та завдання української народної дидактики

Головною метою народної дидактики є розумова освіта — основний важіль піднесення загальної культури народу, провідний засіб формування світогляду й забезпечення загального розвитку молоді, її підготовки до життя і праці.

Під змістом розумової освіти народна дидактика розуміє обсяг знань, умінь і навичок, якими повинна оволодіти людина в процесі навчання.

Зміст розумового виховання визначається провідною метою народної дидактики та суттю самого слова навчати.

Провідна мета народної дидактики — сформувати справжню людину, освічену, культурну, духовно багату, доброзичливу, працьовиту, підготовлену до певного виду трудової діяльності. А це означає, що треба подбати про формування в дітей правильних уявлень про явища навколишнього життя, розвиток пізнавальних психічних процесів (відчутті, сприймання, пам’яті, уявлення, мислення, мовлення), розвиток допитливості, кмітливості і розумових здібностей, інтелектуальних умінь і навичок. Народна дидактика прагне навчити кожного жити і працювати. Саме слово навчати означає передавати кому-небудь знання, уміння, досвід, збагачувати когось досвідом, знаннями, розуміннями чого-небудь. Це насамперед стосується знань про живу й неживу природу, суспільство, виробництво і про саму людину [10, с.196].

Зміст розумової освіти в різні історичні епохи неоднаковий. Він зазнає поступових змін. Визначальний вплив на зміст освіти у всі історичні епохи мають динаміка життя, розвиток виробництва і пов’язані з ним досягнення в пізнанні навколишнього світу, здобутки в галузі матеріальної і духовної культури. Зміст, спрямованість і рівень освіти, як відомо, залежать від способу виробництва і суспільних відносин. У класовому суспільстві освіта має класовий характер. Народна дидактика своїм змістом, метою і призначенням завжди вірно служить інтересам трудящих.

Людина пізнає навколишній світ поступово. У результаті цього за свою довго вікову історію народ нагромадив колосальну суму знань. Охопити їх у повному обсязі одній людині неможливо. Але передати усьому поколінню цілком можливо й потрібно. Знання людина засвоює частково, а покоління — в цілому. Щоб скарбниця народних знань збагачувалася, народ передає їх кожному новому поколінню. І в цьому немала заслуга народної дидактики [18, с. 94].

Життя складне й багатогранне. Для активної життєдіяльності кожна людина має бути озброєна певною сумою знань, умінь і навичок. І серед них у поле зору народної дидактики потрапляє насамперед засвоєння рідної мови. Через мову дитина входить у сферу живого людського спілкування. Через мову усвідомлюються пізнання навколишнього світу й духовний розвиток особистості. Тому й учіння дітей починається з вивчення мови. Ставлячи в змісті розумового виховання на перше місце рідну мову, народна дидактика заохочує також і до вивчення інших мов («Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина»).

5 стр., 2122 слов

Дидактика як галузь педагогіки

... досліджує проблеми освіти і навчання . Дидактика – теоретична і водночас нормативно-прикладная наука. Дидактика – галузь педагогіки , вивчає питання теорії освіти і навчання . Навчання – цілеспрямований процес взаємодії ... Дидактика відповідає стосовно питань : чому вчити як вчити де вчити у яких організаційних формах Основні поняття дидактики :, Навчальний процес, Принципи навчання, Методи навчання ...

Одночасно із засвоєнням материнської мови приходить ознайомлення з усною словесною творчістю народу. Фольклор у народній дидактиці — це не тільки засіб розвитку мовлення, а й активний поширювач знань з історії народу.

Зміст освіти в народній дидактиці нерозривно пов’язаний з працею. Дітей змалку вчать працювати. Причому не тільки фізично, а й розумово. У сільській місцевості молодь переважно орієнтується на працю, як ми вже зазначали, у сільському господарстві, а в місті — на ремісничу. Активно пропагує народна дидактика працю народних майстрів-умільців. Зміст трудової підготовки за народною дидактикою передбачає і деяку статеву диференціацію. Дівчата набувають певних трудових навичок від матері, а хлопці — від батька [8, с. 40]. Кожна дівчина як майбутня дружина і мати вчиться створювати хатній затишок, готувати їжу, доглядати й виховувати дитину. Хлопець теж готується стати вихователем своїх майбутніх дітей, а також господарем двору. І в усьому цьому аж ніяк не можна обійтись без знань народної кулінарії, домоведення, ветеринарії, агрономії, астрономії, медицини й гігієни, зоології, ботаніки, зоотехніки, метеорології, рукоділля, будівельної справи. Наприклад, з медицини — подати першу допомогу утопаючому, при кровотечі, вивиху чи переломі кісток, опіках чи сонячному ударі, простуді чи обмороженні, з гігієни — знати про методи запобігання найпоширенішим захворюванням, зміцнення здоров’я людини, підвищення її працездатності та збільшення тривалості життя, догляд за тілом, додержання чистоти, з ветеринарії — про найпростіші методи запобігання хворобам тварин, лікування їх, захисту людини від інфекційних хвороб тварин, на які можуть хворіти й люди, заражаючись від тварин (чума, сказ, бруцельоз, сап тощо), з агрономії — основні відомості про вирощування рослин, розведення тварин, організацію виробництва, збереження і первинну переробку сільськогосподарської продукції, з метеорології — знання про небесні явища, пов’язані з передбаченням погоди, з ботаніки — обізнаність з видами й назвами рослин навколишньої місцевості, з будовою, життєдіяльністю і розвитком рослин, їхніми властивостями і лікувальними можливостями, з зоології — основні відомості про навколишній тваринний світ, з зоотехніки — відомості про розведення, годування, утримання й правильне використання свійських тварин, з домоведення — проведення домашнього господарства [13, с. 109].

Народна дидактика свято береже й передає з покоління в покоління відомості з історії, пов’язані з найвизначнішими подіями в історії народу, дбає, щоб молодь пам’ятала видатних синів і дочок своєї країни, знала, про героїчних борців за народну справу, за світлу долю трудящих. У поле зору її потрапляють і певні моменти суспільствознавства — орієнтування в державному устрої, законодавстві, суспільних процесах, структурі й становищі класів, класовій боротьбі в суспільстві. Вона забезпечує також і певне знання географії. Це виражається в привчанні дітей орієнтуватися в сторонах і частинах світу, запам’ятовуванні назв місцевого та навколишніх населених пунктів, річок, гір, озер, морів, океанів, частин світу, великих міст, адміністративних одиниць і культурних центрів, у представленні деяких відомостей з народної топоніміки, насамперед тих, що стосуються походження назви рідного села чи міста.

14 стр., 6701 слов

Шляхи і методи виховання і самовиховання характеру

... - это народный прогноз, который объясняет характер даты народа. Способы Ризноманитни предсказывать долю и характер людей получили ... степень формы и характера [2.134]. Значительное влияние на развитие характерологии физиогномики зробил - Навчання на разговоры ... методи та засоби виховання волі та характеру. Мета дослідження - вивчити вплив характеру на поведінку людини та методів виховання характеру. ...

Поява на світ дітей примушувала батьків, а також усіх інших членів родини до піклування про малят, уводила у світ дитячої психології і народної педагогічної мудрості. Потреби господарської діяльності й розумового розвитку людини ставили перед фактом необхідності елементарної фізико-математичної підготовки. Тому в зміст народної дидактики входила передача здобутих емпіричним шляхом у середовищі трудящих відомостей про властивості тіл і взаємодію між ними, опір матеріалів, механічні дії, про народні способи лічби, математичні дії, своєрідні міри довжини, площ, об’ємів, ємкостей [7, с.90].

Одвічне прагнення пізнати навколишній світ, найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення дали поштовх для зародження і розвитку роздумів про сенс життя, роль і місце в ньому людини, які знайшли своє відображення в народній філософії та влилися в зміст народної дидактики. Завдяки цьому в кожної дитини вже змалку вироблявся певний погляд на світ і місце в ньому, відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне ставлення до навколишніх подій, явищ, вчинків людей [22, с. 106].

Непорушною часткою змісту народної дидактики стало прилучення дітей до фізичної культури та народного мистецтва — народних музики і співу, танцю, малювання, вишивання, ліплення, аплікації, а також народних свят, обрядів, уведення у світ народних традицій.

Як бачимо, народна дидактика своїм змістом спрямована на те, щоб дати кожному індивідууму певну суму знань, виробити найпотрібніші в житті практичні та інтелектуальні вміння і навички, які охоплювали б тією чи іншою мірою основні види діяльності людини — навчальну, виробничо-трудову, сімейно-побутову, суспільно-громадську. Зміст розумової освіти в народній дидактиці диктується насущними життєвими потребами трудової діяльності людини. При цьому велика увага звертається на тренування розуму, вироблення творчих нахилів і розвиток природних здібностей особистості. «Людей питай, а свій розум май», — цими словами народна дидактика спонукає кожного до творчих пошукових дій розуму. А справді демократична ідея про трудову діяльність за нахилами й здібностями — «сродну працю», геніально підмічена в педагогічній мудрості трудящих Г. С Сковородою, вийшла в народній дидактиці на одне з чільних місць [33, с.53].

Характеристика змісту народної дидактики була б неповною, якби ми не виділили ще один надзвичайно важливий аспект — виховуваність навчання. «Освічений дикун у сто разів страшніший від неосвіченого», — застерігає народ-педагог і закликає, щоб той, хто вчиться, одночасно ще й виховувався. Навчання в народній дидактиці має виховний характер. Народна дидактика вважає справжнім тільки таке навчання, яке прищеплює вироблені в середовищі трудових мас норми ставлення до навколишнього світу, до людей, забезпечує вольову, моральну, естетичну й емоційну вихованість особистості.

8 стр., 3897 слов

История развития дидактики. . История развития дидактики

... успеху. Это и было также главной задачей его дидактики. 20 2. Развитие дидактики 21 Обучение — это процесс, в котором главную ... окружающего мира. Такие положения давали дальнейшую дорогу для развития дидактики, но в них были и существенные недостатки. Чувственное ... повысили успешность обучения детей. Значение Коменского, как педагога, в истории самой педагогики заключается в том, что, он раскрыл ...

Зміст народної дидактики в основному охоплює елементарні знання, для засвоєння яких практично не вимагається спеціального навчання, а досить звичайного спілкування дорослих з дітьми, ігор, спостережень. Водночас поза увагою не залишались і складніші знання, що можуть бути засвоєні тільки в процесі навчання [34, с. 301].

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ЗАСТОСУВАННЯ НАРОДНОЇ ДИДАКТИКИ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ

.1 Педагогічні засоби, методи та прийоми застосування народної дидактики в навчальному процесі сучасної школи

Особливості засобів в українській народній дидактиці як у виховній системі зумовили специфічність та різноманітність вживаних засобів. Метод у народній дидактиці — це спосіб досягнення цілей, здійснення цілеспрямованої дії на обєкт виховання, це сукупність форм, прийомів та засобів. У народній дидактиці, як в педагогічній системі. Методи виховання є способами реалізації цілей за допомогою спеціальних форм, цілеспрямованої інструктивної інформації [6, с.296].

Звертаючись до методів, необхідно відзначити, що наукова дидактика має у своєму арсеналі три групи методів виховання: методи формування особистості і переконань; методи організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки; методи стимулювання діяльності і поведінки. Проте в розпорядженні народної дидактики їх значно більше. Так, наприклад, найпоширенішим методом виховання було повчання, зразки якого збереглися у старовинних літературних памятках.

Народна дидактика дійшла справедливого висновку про навчання як основний чинник становлення особистості (формування розуму, світогляду, почуттів, пам’яті, уяви, мовлення, мислення, уваги, спостережливості, ставлення до життя, знань, праці, пізнавальних і творчих здібностей та інтересів).

Навчання, за народною дидактикою, спонукає людський розум вбирати ідеологію і психологію народу, його переконання, традиції, звичаї, моральну, інтелектуальну й естетичну культуру. Надійним спільником у цій справі є різноманітні методи і прийоми навчання. Методи і прийоми народної дидактики прості, легкі, загальнодоступні.

Народна дидактика розглядає досить різноманітні методи навчання: бесіди, розповіді, описи, пояснення, читання, народні оповіді (казки, легенди, перекази, спогади), народну пісенну і народну повчальну творчість (прислів’я, приказки, притчі, заповіді, сентенції, заборони); спостереження за працею, змінами в житті рослин, тварин, у неживій природі, за вчинками людей, побутом; показ предметів, малюнків, зразків, способів дій; виконання практичних завдань за зразком чи за вказівкою, дидактичні, рухливі, драматизовані ігри і ігрові прийоми.

Досить ефективним методом у народній дидактиці є евристична бесіда. Народна дидактика звертає особливу увагу на вміння її проводити: «Добра голова не скаже пусті слова», «Не мели, як пустий млин», «Не мовчанка буває нудна, а пуста балачка», «Треба знати, де що сказати», «Слухай тисячу разів, а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше», «Або розумне казать, або зовсім мовчать», «Що маєш казати, то наперед обміркуй». Народна дидактика засуджує антипедагогічні методи навчання: «Не вчи дитину штурханнями, а хорошими слівцями», «Учи дітей не страшкою, а ласкою». У центрі уваги народної дидактики є такі розумові операції, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, узагальнення.

5 стр., 2471 слов

Дидактика как теория образования и обучения

... постановления ЦК партии определили правильные пути развития советской школы и дидактики. Теория обучения как раздел педагогической науки стала успешно развиваться. Преимущественно разрабатывались проблемы деятельности учителя, подготовки ... влияние на научность и систематичность учебника, его педагогический и методический уровень. В 1935 г. Советом Народных Комиссаров СССР и ЦК партии 5ыло принято ...

Якщо класифікувати методи навчання, які розглядаються народною дидактикою, то можна виділити такі їх групи:

а) наочні методи:

б) словесні методи:

в)ігрові методи навчання.

Важливим компонентом народної дидактики є форма навчання. В ній відображається найраціональніша організація навчання. Народна дидактика виділяє такі форми навчання: навчання ланцюжком («Знаєш і вмієш сам — навчи цього інших»), самонавчання, челядництво (проф. навчання у майстра), наставництво, похід, прогулянка, екскурсія, заняття в гуртках, колективне читання вголос.

Метод (від гр. methodos) — шлях до чогось, спосіб пізнання. Метод навчання — шлях навчально-пізнавальної діяльності учнів до результатів, визначених завданнями навчання. Процес навчання реалізується шляхом взаємодії діяльності учителя (викладання) і діяльності учня (учіння).

Учитель здійснює різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти навчальний матеріал, сприяє активізації навчального процесу, учень сприймає, осмислює, запам’ятовує тощо цей матеріал. Метод при цьому виступає як упорядкована взаємодія, співробітництво, партнерство. Це дозволяє зробити висновок про те, що під методом навчання слід розуміти спосіб упорядкованої, взаємозв’язаної діяльності учителя й учнів, спрямованої на досягнення завдань процесу навчання.

Методи навчання є одним зі найважливіших компонентів навчального процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати цілі і завдання навчання, досягнути відповідних результатів.У процесі навчання зв’язок методу з іншими компонентами взаємозворотний: метод є похідним від цілей, завдань, змісту, форм навчання; водночас він суттєво впливає на можливості їх практичної реалізації. Навчання прогресує настільки, наскільки дозволяють йому рухатись уперед застосовані методи.У структурі методів виділяються прийоми. Прийом — це елемент методу. Елементи методів є не звичайною сумою окремих частин цілого, а системою, об’єднаною логікою дидактичного завдання. Зокрема, якщо певний спосіб навчання педагог використовує на уроці тільки для того, щоб зосередити увагу на якомусь питанні змісту матеріалу, то цей спосіб відіграватиме роль дидактичного прийому. А якщо спосіб навчання використовується для з’ясування суті питання, для розкриття змісту матеріалу, то це вже буде не прийом, а метод. Метод є способом діяльності, що охоплює весь її шлях.

Прийом — це окремий крок, фазова дія в реалізації методу.Метод навчання має дві складові частини: об’єктивну і суб’єктивну. Об’єктивна частина методу обумовлена тими постійними положеннями, які обов’язково присутні в будь-якому методі, незалежно від того, який учитель його використовує. У ній відображені найзагальніші вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також ціль, завдання, зміст, форми навчальної діяльності. Суб’єктивна частина методу обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями учнів, конкретними умовами. Питання про співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в методі вирішене не до кінця: одні автори вважають, що метод є лише об’єктивним утворенням, інші, навпаки, — творінням педагога. Безперечним є те, що об’єктивна частина дозволяє дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. З іншого боку, саме методи є сферою прояву високого педагогічного мистецтва. Головне в навчанні не тільки те, що повідомляється, а й те, як практикується…

Найзвичайніші щоденні предмети, які майстерно прищеплюються дитині, для неї у стократ корисніші в майбутньому, ніж високі істини, погано викладені й анітрохи не пристосовані до його понять. Знаючи арсенал методів навчання, учитель, природно, переживає труднощі у виборі методів. Труднощі стоять як перед вивченням усього курсу в цілому, так і перед кожним конкретним уроком.

У психолого-педагогічній літературі виділено чимало причин, які впливають на вибір методів навчання. На основі їх узагальнення виділяється шість загальних умов, які визначають вибір методу навчання:

. Закономірності та принципи навчання, які витікають з них.

. Зміст і методи певної науки взагалі та предмета теми зокрема.

. Цілі і завдання навчання.

. Навчальні можливості учнів (вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу).

. Зовнішні умови (географічні, виробниче оточення).

. Можливості вчителів (досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання).

Обираючи той чи інший метод навчання, учителю необхідно одночасно враховувати багато залежностей: методи, загальні умови, випадкові (невідомі) причини, величину і спрямованість впливу яких не можна передбачити завчасно. При першому наближенні до проблеми вибору методів останніми доводиться зневажати, проте слід пам’ятати, що саме наявністю непередбачених причин зумовлюється надійність прогностичних висновків. Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у конкретних умовах з багатьох методів слід виділити ті, які забезпечують найвищу ефективність навчання за прийнятими критеріями.

2.2 Вплив на особистість молодших школярів та їх дозвілля засобами української народної дидактики

За сферою дії народна дидактика охоплює не тільки сім’ю, громадськість, трудовий колектив, масову інформацію, а й має чітке спрямування на школу. Трудова людина добре розуміла, що тільки школа як спеціальний навчально-виховний заклад з кваліфікованими педагогами може по-справжньому забезпечити цілеспрямоване навчання, розумове, моральне, фізичне, трудове й естетичне виховання дітей, молоді і навіть дорослих. Народна дидактика надзвичайно високо оцінює школу, яка відіграє дуже велику роль у розвитку суспільства і житті кожної людини зокрема, прилучаючи нові покоління до духовної культури, озброюючи учнів знаннями, вміннями і навичками. Саме ця висока оцінка знайшла чи не найкраще втілення в такій народній характеристиці школи: «Входять у неї сліпими, а виходять зрячими». Народна дидактика не раз висловлювала віковічну мрію народу мати таку школу, яка служила б інтересам трудящих.

Народна дидактика шліфувалася в повсякденній педагогічній практиці трудящих і дала неперевершені засоби навчального впливу на особистість, стала вінцем не тільки домашньої, а й шкільної дидактики. Справжня школа без народної дидактики обійтися не може [30, с.17 — 35].

Наукова дидактика знаходить своє вираження в наукових працях учених, а застосування у діяльності педагогів-професіоналів, у шкільному навчальному процесі. Народна ж дидактика живе в пам’яті народу, у масовій його навчальній практиці, навчально-виховних народних традиціях.

Народна дидактика надає великого значення мовленнєвому розвитку дітей. Вона створила дитячу мову як надійний трамплін для опанування мови дорослих, як перший етап на шляху мовленнєвого розвитку дитини (мама, киця, гам, ляля, люля, жижа, бека, цяця, тася, коко, му, дюдя та ін.).

Без застосування створеної народом мови для дітей навряд чи можна було б прилучити дітей до словесного спілкування. Завдяки дитячій мові дитина швидко і впевнено входить в русло материнської мови. Стимулюючим засобом цього процесу є дитячий фольклор, який охоплює словесну творчість дорослих для дітей (колискові пісні, пестушки, потішки, забавлянки, небилиці, казки, примовки, лічилки, скоромовки, дражнилки).

Велике педагогічне значення має входження дитини в мову і навколишній світ через пісню. Народна дидактика вчить жити. У цьому найвище її покликання. Причому жити чесно, справедливо, обстоюючи добро і правду. Покликання народної дидактики — активно допомагати молоді в трудовому і моральному зростанні, у прилученні її до знань, самостійного думання, старанної праці; у формуванні її світоглядної позиції. Народна дидактика схвально оцінює того, хто вчить дітей спостерігати, бути уважним, розвиває дитячу пам’ять і уяву. Народна дидактика високо оцінює мудру відповідь на запитання дитини, оцінює як велике мистецтво, що розширює кругозір дітей, сприяє засвоєнню нових знань. Окрасою народної дидактики стали загадки, загадки-шаради, загадки-задачі, загадки-жарти, вікторини. Вони розвивають і перевіряють розум людини. На їх основі влаштовуються інтелектуальні поєдинки.

Народна дидактика відображає загально дидактичні закономірності навчання, а також аспекти вивчення окремих навчальних предметів, що свідчить про зародження в середовищі народу предметних дидактик. Усі нинішні шкільні наукові методики з’явилися значною мірою завдяки народній дидактиці.

Народна дидактика дає знання і поради дівчині — майбутній матері, радить залучати до педагогічної праці старших дітей. А основна мета народної дидактики — навчити кожного бути людиною. Народна дидактика виражає віковічну мрію народу про писемність і грамотність («Вчення — світ, а невчення — тьма», «Учений іде, а неук слідом спотикається», «Де грамотні люди, там біди не буде», «Грамота — не хвороба, літ не збавить», «Хто пише та малює, той діток своїх годує»).

Оволодіння грамотою відкриває шлях до могутнього світочу знань — книги: «Книга вчить, як на світі жити», «Слово книжкове як світло денне», «Купиш хорошу книжку, придбаєш розумного друга». Народною дидактикою високо оцінюється школа як святиня і надія народу, його духовна колиска: «У життя світла дорога починається від шкільного порога», «Здобудеш освіту — побачиш більше світу», «Школа — народу опора», «Щоб техніку осідлати — треба політехнічну школу кінчати», «Поганцем той називається, хто рідної школи цурається», «Навіть з далекої дороги кланяйся шкільному порогу», «Честь школи не плямуй ніколи». Народна дидактика вчить шанобливому ставленню до вчителя: «Шануй учителя, як родителя», «Священна праця вчителя щоденна», «Учитель — як мати, прагне все краще дітям дати», «Учитель — добра і розуму повелитель», «Учитель народний, бо труд його благородний», «Щоб учителем стати, треба щире серце мати».

Народна дидактика завжди актуальна. Вона повністю співзвучна з навчально-виховною діяльністю сучасної національної школи. Народна дидактика сприяє реалізації принципу зв’язку школи з життям народу, забезпечує наступність між домашнім і шкільним навчанням, збагачує і оптимізує працю вчителя. Народна дидактика актуалізує позитивні емоції та переживання, прикрашає педагогічне дійство вчителя. У наш час вчитель має широку можливість залучати в повсякденний навчальний процес народну дидактику. Це і використання неперевершеного, незвичайного педагога — рідної мови; це і прилучення учнів до мовних скарбів, використання фольклору; це і народні математика, історія, природознавство, географія, біологія, фізика, астрономія, креслення, народне образотворче мистецтво, народна музика, народні спортивні традиції, народна медицина, народний досвід трудової і професійної підготовки. Високу ефективність у навчанні дошкільників і молодших школярів дає застосування в навчально-виховному процесі загадок, шарад, анограм, запитань. Наприклад, до теми «Іменник»:

Як написати у чотирьох клітинах «суха трава»? (Сіно).

Яке місто має назву зі ста жіночих і одного чоловічого імені? (Севастополь).

Чи можна взяти буряк і зробити з нього бурю? (Відкинути К).

Навчання мови в школі проходить успішно, коли мовні вправи побудовані на фольклорному матеріалі. Народна дидактика створила й дала в руки шкільному вчителю такий могутній засіб впливу на особистість, як народний гумор, який відображає мудрість і дотепність народу, кмітливість і гострий розум. «Розвивати в дитини здатність сміятися, утверджувати почуття гумору означає разом з тим зміцнювати її розумові сили й здібності, вчити тонко думати й мудро бачити світ» (В.О. Сухомлинський).

Наші учні прилучаються до такого сильного народного педагогічного засобу, як казка, не тільки в аспекті її переказування, слухання, а й творення. Потрібну й навчальну інформацію несуть учням афоризми, які вчать говорити мудро й лаконічно, увиразнюють дидактичну дію уроку, надають йому привабливих тонів. Широким простором для використання народної дидактики є позакласна робота.

Способи використання народної дидактики в позакласній роботі досить різноманітні: самостійне читання й обговорення фольклорних збірок, проведення ранків казок, уявних казкових подорожей, збирання фольклору, ведення рукописних фольклорних збірок, фіксування влучних висловів народу, складання казок, зустрічі з фольклористами, запис народних пісень, коломийок, частівок, жартів, байок, оповідань, конкурси читців-декламаторів, мудрих народних оповідачів, фольклорні гуртки, турніри кмітливих, народні ігри, розваги, свята, трудові об’єднання, народне вишивання, гуртки художньої самодіяльності.

Дуже чарівний світ народної дидактики, благотворний вплив якого людина відчуває протягом усього життя. Вона вчить нас жити і працювати, любити, думати, творити, боротися і перемагати, примножувати добро та щастя на землі, бути справжніми людьми і патріотами.

Любов до мови свого народу можна сформувати, використовуючи її у безпосередньому спілкуванні дитини з рідними, близькими людьми. Тепло взаємин з дорослими сприяє залученню дитини до духовних цінностей, спонукає наслідувати їх мову, ставлення до довкілля. У формах усної народної творчості українського народу потішках, забавлянках, піснях втілюється дбайливе, чуйне ставлення дорослих до дітей.

Очевидно, українська народна педагогіка, як синтез любові й мудрості старших поколінь, і породила особливо захоплюючу форму збагачення життєвого досвіду дитини — різного роду ігри. Полегшуючи в такий спосіб оволодіння рідним словом, традиціями, що склалися історично, українська народна педагогіка легко й природно дає змогу ввести гру, ігрові моменти в повсякдення дітей, зробити її життєво необхідною. Нині це джерело доступно донесене до дітей мелодійністю української мови, елементами історії, етнографії.

2.3 Практичне застосування народної дидактики в педагогічному процесі

Українська народна педагогіка має чіткі правила мовного етикету. Основна її вимога — ввічливість, статечність, пристойність, уважність та чемність. «Красиве слово — золотий ключ», — говорить народна мудрість.

Але поетична вишуканість, звукова чи змістовна, ніколи не буває у фольклорі самоціллю. Фольклор як народне прикладне мистецтво має практичне значення: поняття користі й краси в ньому нероздільні [9, с. 209].

Так в народних билинах при змалюванні спорядження богатирів майже завжди підкреслюється, що шовкові підпруги, булані стремена, золоті пряжки — це не лише окраса, а й міцність багатирської упряжі: підпруги шовкові не рвуться, булані стремена не гнуться, золоті пряжки не ржавіють («Ілля Муромець»).

Як бачимо, українська народна дидактика має багато засобів, методів та прийомів естетичного виховання в сім’ї. Уміле їх використання в сімейному вихованні дає змогу навчити дитину бачити й відчувати прекрасне, розуміти й цінити твори мистецтва, прилучатися до художньої творчості.

Пісням, танцям, музиці народна педагогіка завжди приділяла велику увару, покладала великі надії на їх виховне значення. І роль сім’ї, роль батьків в цьому питанні дуже значна (Додаток Б).

Отже, виховання дітей — це найбільш приємна батьківська функція, і естетичне виховання в сім’ї є його складовою частиною. Тож вміле використання в сімейному вихованні засобів, прийомів, методів української народної педагогіки дає змогу дитині жити й творити за законами краси.

Нині діючі навчальний план і програма загальноосвітньої середньої школи складаються з системи навчальних дисциплін, які дають змогу учителеві залучити в повсякденний навчальний обіг народну дидактику у всій її різноманітності. Так, наприклад, уроки з української, іноземної мов прилучають учнів до мовних скарбів українського та інших народів. Вивчення літератури в школі не тільки розкриває ідейний зміст і суть мовно-естетичної довершеності красного письменства, а й підводить до поглибленого розуміння дидактичної основи цієї довершеності — фольклору. Певну інформацію з народної дидактики учні дістають під час вивчення шкільних навчальних дисциплін: математики — з народної математики, історії — про фольклор як історичне джерело, суспільствознавства — про погляд трудящих на суспільний устрій держави, природознавства, географії, біології — з народних природознавства, географії та біології, фізики, астрономії, креслення — з народних фізики, астрономії та креслення, іноземної мови — про ставлення трудящих мас до інших народів та знання іноземних мов, значення мовного етикету, образотворчого мистецтва — з народним образотворчим мистецтвом, музики — з народною музикою, музичним фольклором, народними танцями, фізичної культури — з елементами народної фізичної культури, народними спортивними традиціями, народною медициною і гігієною, трудового навчання — з народним досвідом трудового навчання і професійної підготовки.

Народною дидактикою, особливо фольклором, щедро насичені шкільні підручники, методичні посібники для вчителів та учнів — методичні розробки, дидактичний матеріал, збірники задач, вправ і завдань. Багато чого, звичайно, залежить і від винахідливості й творчої ініціативи самого вчителя, який завжди може й повинен мудро й доречно вплести той чи інший елемент народної дидактики в свою роботу, як під час уроків, так і на позакласних заняттях. І від цього навчальний процес у школі тільки виграє [30, с. 122].

Уже під час роботи з дітьми-шестилітками в підготовчому класі, щоб прилучити їх до шкільного навчання, вчителі пропонують відгадати дітям народні загадки, які націлюють на знання шкільної атрибутики і свідчать про велику увагу трудящих до школи («Грамоти не знаю, а весь вік пишу» (Олівець), «Утрьох їдуть братці верхом на конячці» (Пальці й олівець), «Біле поле, чорне насіння, хто його сіє, той розуміє» (Письмо на папері).

В міру просування дітей у шкільному навчанні їх знайомлять з народною характеристикою іншої учнівської атрибутики на основі загадок.

Загадки входять також у вправи і завдання для учнів. Наприклад, першокласникам на уроці читання пропонують вгадати, про які явища природи і якої пори року йдеться в загадках: «Текло, текло і лягло під скло» (вода і лід), «Що без леза, та без зуба розтина міцного дуба?» (блискавка), «Піднялися ворота — всьому світу красота» (веселка).

Учні 1-3 класів можуть відгадувати загадки й визначати в них певні частини мови, запам’ятовувати загадки, які складаються тільки з дієслів: «Живе — лежить, помре — біжить» (сніг), «Летить — виє, сяде — риє» (жук), «Бери — кричить, клади — кричить» (ланцюг).

Високу ефективність у навчанні молодших школярів та й учнів наступних класів дає застосування таких засобів народної дидактики, як загадки типу шарад, анограм, запитань. Наприклад, до теми «Звук і буква» у 1 класі:

У воді я проживаю,

Хто турбує — тих шукаю;

А коли з кінця читати,

Буду птахом я кричати (Рак — кар).

У наступних класах учням можна запропонувати загадки за темами.

До теми «Омоніми» (4 клас):

«Що за комаха на рушниці сидить? Скільки не стріляй — вона не злетить» (мушка).

Навчання мови в школі проходить успішно тоді, коли на чільному місці стоїть система вправ, побудованих на фольклорному матеріалі. Прикладів таких вправ можемо навести багато.

Народна дидактика створила й дала в руки шкільному вчителеві такий могутній засіб впливу на особистість, як народний гумор, який відображає велику мудрість і дотепність народу, кмітливість і гострий розум. «Розвивати в дитини здатність сміятися, утверджувати почуття гумору, — писав В. О. Сухомлинський, — означає разом з тим зміцнювати її розумові сили й здібності, вчити тонко думати й мудро бачити світ».

Потрібну й повчальну для учнів життєву інформацію несуть на своїх крилах народні афоризми. Про доцільність і способи використання народних прислів’їв і приказок у шкільному навчанні сказано чимало. Кожний школяр знає, що навчитися говорити лаконічно й мудро можна найкраще на прикладі народних афоризмів. І це справді так. Невеличкий народний вислів: «Не копай іншому яму, бо сам у неї впадеш». Але скільки життєвої мудрості й щирого хвилювання за те, щоб були добрими людські взаємини, вкладено в ньому. Доречно вплетений у канву уроку яскравий штрих народної дидактики багато часу не потребує. Та й він відплачується сторицею, тому що кожна грань народної дидактики, як мазок пензля видатного художника, філігранно увиразнює дидактичну дію уроку. Не кажучи вже про те, що народна дидактика надає уроку привабливої окраси. А в ряді випадків на уроці без народної дидактики взагалі обійтися не можна. У давні часи на Україні неписьменні люди, щоб не тримати в пам’яті потрібних чисел і не витрачати часу на повторний перелік, фіксували лічбу здебільшого квасолинками, картоплинами, паличками або колосками. Пастухи зарубками на своїх ціпках чи кийках зазначали кількість худоби в череді чи овець в отарі. Писарі Запорізької Січі вели облік козаків теж зарубками на бирках [15, с.28].

Великий простір для використання народної дидактики маємо в позакласній роботі. Наведемо далеко неповний перелік способів використання народної дидактики в позакласній роботі: самостійне читання учнями й обговорення фольклорних збірок, проведення літературної гри «У світі казок» (див. Додаток А), участь учнів у збиранні фольклору з уст знавців усної народної творчості, упорядкування школярами рукописних фольклорних збірок, фіксування в альбомах влучних висловів народу, складання казок, зустрічі із знавцями фольклору, запис народних пісень, коломийок, частівок, жартів, байок, оповідань, музичних творів, участь школярів у внутрішньо-шкільних конкурсах читців-декламаторів народних творів, конкурсів «Мудрий народний оповідач», «Дотепний оповідач», участь у гуртках художньої самодіяльності (народної пісні, танцю, музики) тощо.

ВИСНОВКИ

Головною метою курсової роботи стало дослідження української народної дидактики та особливості використання засобів, методів та прийомів народної дидактики у навчальному процесі початкової школи.

Психолого-педагогічний аналіз дає нам підстави говорити, що народна дидактика — складова і невід’ємна частина загальної духовної культури народів як у цілому, так і порізно. Аналіз літератури вітчизняних вчених, педагогів, культурних просвітителів дає можливість нам поринути і заглибитись в неосяжну глибину педагогічної народності, яка поєднала в собі різноманітні форми, умови, методи, засоби, принципи задля проведення оптимально-успішної діяльності педагогічного процесу.

Зміст, мета та завдання народної дидактики ставлять перед собою низку цілей і розгортають їх. Звичайно для того, щоб досягти високої продуктивності і цілісності своїх досягнень, молодший школяр повинен усвідомити основний зміст народної дидактики — обсяг знань, умінь і навичок, якими повинна оволодіти людина в процесі навчання, зрозуміти і завжди ставити перед собою провідну мету — сформуватися справжню людиною, освіченою, культурною, духовно багатою, доброзичливою, працьовитою, підготовленою до певного виду трудової діяльності. А для правильного послідовного виконання поставленої мети учень повинен орієнтуватися на основні завдання які ставить перед собою народна дидактика.

Народна дидактика акумулювала в собі низку звичаїв та традицій України і по сьогоднішній день слугує їх відображенням у системі освіти. Попри свої своєрідне забарвлення, народна педагогіка знаходиться в серед активних засобів навчання та виховання.

Народна дидактика є основою педагогічних праць видатних науковців, які брали за основу народні цінності, погляди, норми поведінки, традиційну методологію навчання і виховання, яка була притаманна українській сімї.

Народні педагоги сумлінно трудяться над тим, щоб сформувати в молодого покоління знання і відчуття роду. У цьому незмінному прагненні закладений глибокий філософський і педагогічний зміст. Саме через відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до світлого образу Батьківщини, до щирих, глибоких і чесних роздумів про найістотніший, найголовніший сенс людського життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

.Загальні основи і структура української народної педагогіки [Текст] : метод. рек. до лекційного курсу з навч. дисципліни «Українська народна педагогіка» (за вимогами кредитно-модульної системи) для студ. мистецьких спец. / М-во освіти і науки України, РДГУ, Ін-т пед. і психології, Пед. ф-т; [упоряд. Н.В. Шагай]. — Рівне : [РДГУ], 2008. — 24 с.

.Бабій І. Народна педагогіка про виховання підростаючого покоління: (історичний аспект) / І. Бабій // Рідна школа. — 2008. — №11. — С.74-76.

.Бричник М. Феномен народної педагогіки / М. Бричник // Директор школи, ліцею, гімназії. — 2009. — №4. — С.62-63.

.Булатова З. А. Духовно-нравственное воспитание школьников на традициях народной педагогики / З. А. Булатова // Начальная школа. — 2008. — №7. — С.19.

.Волкова Н.Є. Педагогіка. — К., 2001. — С. 44 — 50.

.Воропай О. Звичаї нашого народу /Етнографічний нарис. В 2 т. Т. 1. — К.: Обереги, 1991. — 132 — 136.

.Етнографія України: Навч. посібник /За ред. проф. Макарчука. — Вид. 2-ге перероб. і доп. — Львів: Світ, 2004. — С. 345 — 374.

.Євтух М. Б. Соціальна педагогіка: Підруч. для студ. вищ. навч. Закл. / М. Б. Євтух, О.П., Сердюк ; МАУП. — 2-е вид., стереотип. — К. : МАУП, 2003. — 226 с. — Бібліогр: с. 221-226.

.Кошкина И.В. Идеи В. А. Сухомлинского в современном процессе обучения младших школьников / И.В. Кошкина // Начальная школа. — 2012. — № 2. — С. 7-10.

.Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. — К.: Наукова думка, 2006. — С. 43 — 53.

.Левківський М. В. Історія педагогіки : Навч. посібник / М. В. Левківський, О. М. Микитюк ; За ред. М.В. Левківського. — Х. : ОВС, 2002. — 240 с. — Бібліогр.: с. 237.

.Левківський М.В. Історія педагогіки. Вид. 2-ге доповнене. Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — С. 117 — 135.

.Лесневська А. Дитяча творчість у традиційно-народній системі виховання / А. Лесневська // Рідна школа. — 2004. — №1. — С.19-22.

.Ликов В. Народна педагогіка в теорії та практиці В.О. Сухомлинського / В. Ликов // Рідна школа. — 2008. — №9. — С.19-21.

.Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки: Навч. посіб. /За ред. О.О. Любара. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. — С. 52 — 58.

.Любар О. О. Історія української школи і педагогіки : Навч. посібник / О. О. Любар, М Г. Стельмахович, Д. Т. Федоренко. — К. : Знання, 2006. — 447 с.

.Морозова Н. Б. Виховання української ментальності засобами народної педагогіки / Н. Морозова // Трудова підготовка в закладах освіти. — 2006. — №3. — С.12-14.

.Народ скаже — як завяже: укр. нар. прислівя, приказки, загадки, скоромовки /Упоряд. та передм. Н.С. Шумади. — К.: Веселка, 1985. — 45 — 47.

.Народна педагогіка: світовий досвід /Уклад.: А.І. Кузьмінський, В.Я. Омеляненко. — К.: Знання — Прес, 2003. — С. 25 — 27, 114 — 118.

.Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти : Зб. наук. пр.: Наук. зап. РДГУ. Вип. 12. Ч.1. Історичні аспекти розвитку освіти і педагогічної думки в Україні. Зарубіжний досвід / РДГУ; Редкол.: Б.Н.Мітюров, І.Д.Бех, Б.Є.Будний та ін. — Рівне : РДГУ, 2000. — 100 с.

.Пермяков О.А. Педагогіка: Навч. посібник. — К.: Знання, 2006. — С. 130 — 134.

.Потапчук Т. В. Виховні можливості народної педагогіки / Т. В. Потапчук // Педагогіка і психологія. Вісник Академії педагогічних наук. — 2007. — №3. — С.73-80.

.Руденко Ю. Українська козацька педагогіка і духовність. — Умань, 1995. — С. 12 — 15.

.Сердюк О. Народна педагогіка як джерело соціального виховання особистості / О. Сердюк // Вища освіта України. — 2003. — №4. — С.107-111.

.Січинський В. Чужинці про Україну. — Прага, 1942. — С. 74 — 76, 82 — 83.

.Скуратівський В. Дідух: Свята укр. народу. — К.: Освіта, 1995. — С. 220 — 225.

.Скуратівський В. Місяцелік. Український народний календар. — К.: Мистецтво, 1993. — С. 149 — 160.

.Смирнова Т. В. Ресурс народної педагогіки у вихованні гендерної рівності / Т. В. Смирнова // Нові технології навчання. — К. : НМЦ ВО, 2004. — Вип. 37. — С. 215-221

.Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. — К.: Радянська школа, 1985. — С. 101 — 113.

.Сявавко Є.І. Українська педагогіка в її історичному розвитку. — Київ, 1974. — С. 5 — 10.

.Термінологічний словник з навчальної дисципліни «Українська народна педагогіка» (за вимогами кредитно-модульної системи) [Текст] : для студ. мистецьких спец. / М-во освіти і науки України, РДГУ, Ін-т пед. і психології ; [уклад.: Н.М. Шагай]. — Рівне : [РДГУ], 2008. — 16 с.

.Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посібник. Вид. 2-ге, виправлене, доповнене. — К.: Академвидав, 2006. — С. 14 — 17, 354 — 355, 558.

ДОДАТКИ

Додаток А

Літературна гра « У світі казок»

Мета: узагальнити та систематизувати знання учнів про казку народну і

літературну, їх особливості; формувати вміння давати власну оцінку вчинкам героїв; розвивати творчі здібності, уяву, допитливість, спостережливість, вміння орієнтуватися в набутих знаннях, використовувати їх на практиці; виховувати найкращі людські риси, інтерес до казок, доброту, прагнення допомагати людям

Обладнання : книжкова виставка,ілюстрації учнів до вивчених казок; мультимедійний проектор, компютер, екран.

Хід гри

І. Мотивація роботи.

Слово вчителя

Сьогодні ми вирушимо у подорож до прекрасної країни дитинства — світу казок. А чи замислювалися ви коли-небудь над тим, звідки беруться казки?

Ось як цікаво на це запитання відповів відомий фінський письменник-казкар Закаріас Топеліус»

«Як настане літо, вийдіть дуже рано в поле, коли роса лежить на траві — там блищать тисячі казок, мов діаманти. Потім на берег моря, де на воді граються маленькі кучеряві хвилі з білими баранцями — то й є казки. Восени прислухайтесь до шуму смерек, що розповідають предковічні казки про велетнів. Або пошукайте їх у вересові — він знає безліч казок. Узимку можна читати чудові морозяні вірші — візерунки на шибках або на вкритих інеєм деревах, а напровесні казки грають барвами на вечірньому небі. І восени, і взимку, і навесні ви можете читати сріблясто-зоряні казки. Природа може розповісти силу-силенну казок.»

Так, дійсно, природа сповнена казок, їх потрібно лише побачити і відчути. Сьогодні, підчас нашої подорожі ми не тільки побачимо і відчуємо казки, а проведемо вікторину « У світі казок».

На дошці розміщені ілюстрації учнів 5 класів і Ваші теж. Погляньте, який цікавий цей казковий світ, а найголовніше, що кожна дитина бачить його по — своєму.

ІІ. Проведення гри

Сьогодні ми не будемо навчатись,

а будемо лише змагатись.

Ми цей урок перетворимо на свято,

І, мабуть, слід вже починати.

.Повторення вивченого про казки

Що таке казка ? (розповідний твір про вигадані, здебільшого фантастичні події).

Яким є основний конфлікт казок? (протистояння добра і зла, у якому зазвичай перемагає добро)

Які ви знаєте види казок? (народні та літературні)

На які групи поділяються казки за змістом? (про тварин, чарівні, побутові)

.Перший конкурс називається «занурення у світ казок»

В якій казці живуть ці герої?

.Наступне завдання нашої вікторини — це кросворд «Веселка»

1.Герої цих казок наділені силою і розумом, які допомагають їм подолати пригоди? (фантастичні)

.Про життя добрих і поганих людей розповідається у … казках (побутові)

.Казки створені письменником називаються …. (літературні)

.Вставте пропущене слово у прислівя « … вчить як на світі жить» (казка)

.Хто в казці Івана Франка став синім? (лис)

.Що на світі наймиліше? (сон)

.Хто з героїв казки про правду і кривду тричі повторював : «Добре ти зробив, та ще не так» (чорт)

.Як називається одним словом усна народна творчість (фольклор)

.Конкурс третій, наступний поможе зясувати, як ви знаєте письменників, їх казки та батьківщину казки. Називається він « Зєднай країну і казку»

Шарль Перро «Попелюшка» — Франція

О.Пушкін « Казка про рибака і рибку» — Росія

Іван Франко «Фарбований Лис» — Україна

А ось і герої казок, які ми щойно пригадали.

.Наступний четвертий конкурс називається «Назви автора казки»

«Попелюшка» — Ш.Перро

«Мойдодир» — К.Чуковський

«Русалонька» — Г.Х. Андерсен

«Золотий ключик» — О.Толстой

«Мауглі» — Р. Кіплінг

»Казка про царя Султана» — О. Пушкін

«Горбоконик» — П.Єршов

«Гидке каченя» — Г.Х. Андерсен

«Фарбований Лис» — І Франко

.Конкурс пятий «Впізнай, з якої казки предмет»

Горох — «Принцеса на горошині», «Котигорошко»

Рукавичка — «Рукавичка»

Туфелька — «Попелюшка»

Сіно — «Соломяний бичок»

Яйце — «Курочка Ряба»

Ріпка — «Ріпка»

Глечик — «Лисичка і Журавель»

Фарба — «Фарбований лис»

ФІЗКУЛЬТХВИЛИНКА

.Конкурс шостий — дитяча забава.

— Всі люблять складати пазли. До вашої уваги ілюстрації до казок, які ми згадували протягом уроку розрізані на декілька частин. Завдання: скласти ілюстрацію і назвати з якої вона казки та автора, якщо вона літературна.

. Конкурс сьомий називається «Острів порятунку» (вставте пропущене слово, яке загубив казка)/

А Маруся каже: «Ви лоша прив’яжіть, а __________ повипрягайте та й пустіть — котра побіжить до лошати, то та й привела.» / матерів/

Каже дід: «Як хазяїн сам візьме та ___ свою хату, та все його добро згорить, треба взяти того ____ та й затоптати мені рану, то тоді загоїться. Та хіба ж є такий чоловік на світі, щоб те зробив?» /підпалить, попелу/

«Ну що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою: отже, ні! Ти тільки ___, а я король — правда кривду _______! /купець, переважила/

ІІІ. Підсумок гри

Додаток Б

народний дидактика педагогічний школа

«Моя Україна — Червона калина» (година спілкування)

Мета: поглиблювати знання учнів про символ українського народу — калину; сприяти розвитку пам’яті, уваги, спостережливості; виховувати любов до оберегів, пісні, до рідної землі, до червоної калини і неньки — України.

Обладнання: портрет Т.Г. Шевченка, вишиті рушники та серветки, «Кобзар», керамічний посуд, квіти, кетяги калини, програвач і платівки з українськими піснями.

Вчитель. — Дорогі друзі, сьогодні наша затишна класна кімната знову у святковому українському вбранні. І це не дивно, бо сьогодні ми знову повертаємося до наших витоків, джерел української культури, до нашого рідного коріння, до тої невмирущої спадщини, яку всі ми одержуємо від дідів, прадідів як безцінний скарб натхнення і творчості.

Ми поговоримо з вами про сімейне свято, калину, безцінні реліквії і святині України.

(Лине пісня «Моя Україна — червона калина».)

Юнак. — Майже у всіх народів є улюблені рослини—символи. У канадців — клен, у росіян — берізка, а в нас — верба і калина. Правду каже прислів’я: без верби і калини нема України.

Дівчина. — З давніх — давен наш народ оспівував калину в піснях. Хто не знає відомої козацької пісні «Червона калина» часів Богдана Хмельницького. У цій пісні калина символізує дух боротьби за волю і щастя України.

(Звучить мелодія і діти співають пісню.)

Гей у лузі червона калина.

Гей, гей засмутилася…

А ми тую червону калину

Гей, гей, та піднімемо.

А ми ж свою славну Україну,

Гей, гей, та розвеселимо…

Вчитель. — Чи ж не тому так дбайливо охороняли та доглядали калину. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не ламали цвіту, казали: «Не ламайте калину, бо накличете мороз». Справді, калина цвіте на сам кінець весни, коли вже відходять заморозки.

А зараз ми згадаємо легенди, які надійшли до нас з давніх часів. В них розповідається про живі символи Вітчизни, як про живі істоти, вони розмовляють, відчувають біль, радість, просять допомоги.

(Учні розповідають легенди про калину.)

Юнак. — Калина — символ рідної Землі, отчого краю, батьківської хати. Росте калина на всій території України в тінистих лісах, у гаях, узліссях, дібровах, на схилах і лісових галявинах поряд з іншими деревами.

Дівчина. — Її садять і біля хати. Калина коло хати — здавна найперша ознака оселі українця. Існує гарний звичай, який на жаль подекуди вже починають забувати. Біля щойно зведених осель на першому місці висаджують калину, і поки посадять інші дерева, кущі калини вже розростаються, милуючи зі білим цвітом навесні чи рубіновими кетягами ягід восени, я символ родинного добробуту і достатку.

Юнак. — Рубінові плоди калини здавна символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами. Насіння ягід калини схоже на серце. У народі живуть легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні хащі загони татаро-монгольських ординців, прирікаючи на загибель. Саме з крові цих патріоток нібито і зросли калинові кущі. У легенді «Дівочий ліс» розповідається, як мужня дівчина Марійка завела турків у непрохідні болота і вони там загинули. А султан стяв за це Марійці голову. І там, де падали краплі крові, виростала калина.

Дівчина. — Про походження калини існує і така легенда. Колись Україну напали турки і татари. Все нищили вони на своє шляху, а дівчат і хлопців забирали у полон. Якось турки захотіли забрати в полон найкращу в селі дівчину. Але вона втекла, та на лихо, зачепилась за дерево своїм червоним намистом. Воно розірвалося, посипалися на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню і на чужій землі вона загинула. А із загублених намистинок виросли кущі з червоними ягодами. Назвали їх люди калиною.

(Звучить грамзапис пісні «Не ламайте калину…».)

Юнак.

Козак, помираючи на чужині, звертався до побратимів:

«Казав собі насипати високу могилу,

Казав собі посадити в головах калину.

Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти,

Будуть мені приносити від родини вісті».

Вчитель. — Калина — це оберіг, символ нашого краю, не дарма Україну називають дивом калиновим Завершуємо наше свято віршами Т.Г. Шевченка.

Юнак.

Тече вода з—під явора

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явор молодіє.

А кругом їх верболози

Дівчина.

Зацвіла в долині Червона калина,

Ніби засміялась Дівчина — дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.