1. Коротка біографія Аристотеля_________________ 3
2. Політика і об’єкти політики__________________ 4
3. Держава за Аристотелем_____________________ 5
3.1. Людина перетворюється на державі________________________ 6
3.2 Приватна власність________________________ 7
3.3 Форми правління державою_______________ 8
4. Громадські відносини_____________________ 11
5. Політичне право і закон____________________ 13
Укладання_____________________________________ 16
Список використаної літератури:_______________ 17
1. Коротка біографія Аристотеля
Подальший розвиток і навіть поглиблення античної політико-правової думки після Платона пов’язаний з ім’ям його учня і критика Аристотеля (384—322 рр. до зв. е.), якому принадле жатий крилаті слова: «Платон мені друг, але більший друг — істина». Аристотель — одне із найбільш універсальних думки телей історія.
Аристотель народився невеличкому еллінському місті Стагире, у зв’язку з ніж їх у літературі нерідко називають Стагиритом. Семнадцатилетним юнаків він прибув Афіни (в 367 р. до зв. е.), де навчався, та був і викладав у платонівської Академії до смерті її засновника. Залишивши Афіни (в 347 р. до зв. е.), Аристотель протягом кількох років жив у інших грецьких государ ствах, а 342—340 рр. до зв. е. на запрошення македонського царя Філіппа II виховував сини Олександра.
З 335 р. до зв. е. Аристотель знову у Афінах. Ось він заснував свою філософську школу — лікей (ліцей) і керував нею майже скону.
Аристотель був плідним автором, але з Шевченкових творінь втрачені. Политико-правовая тематика докладно висвітлюється в збережених його доробку, як «Полити ка», «Афінська політія» і «Етика».
2. Політика і об’єкти політики
Аристотель спробував всебічної розробки науки про політику. Політика як наука в нього міцно пов’язана з етикою. Наукове розуміння політики передбачає, по Аристо телю, розвинені ставлення до моральності (добродете лях), знання етики (моралі).
Об’єктами політичної науки є прекрасне й спра ведливое, але ж об’єкти у ролі чеснот вивчаються й у етики. Етика постає як початок політики, запровадження до неї.
Аристотель розрізняє два виду справедливості: уравниваю щую і розподіляє. Критерієм уравнивающей справедли вости є «арифметичне рівність», сферою примене ния цього принципу — область цивільно-правових угод, відшкодування збитків, покарання й т. буд. Распределяющая справедливість виходить із принципу «геометричного рівності» і означає розподіл загальних благ гідно, пропорційно внеску і внеску тієї чи іншої члена спілкування. Тут можна як однакову, і нерівне наділення відповідними бла гами (владою, почестю, грошима).
Категории (Аристотель)
... Аристотель Категории на портале «Философия в России» Синхронизация выполнена 14.07.11 15:07:20 Похожие рефераты: , Онассис Аристотель , Органон (Аристотель) , Физика (Аристотель) , Метафизика (Аристотель) , Поэтика (Аристотель) , Аристотель Фьораванти , Аристотель Онасис , Аристотель из Митилены . Категории: Сочинения Аристотеля ... шесть лишь слегка затрагиваются в короткой 9-й главе, поскольку их ...
Основним результатом етичних досліджень, істотним для політики, є положення у тому, що політична справедливість можлива лише між вільними і рівними людьми, які належать одного співтовариству, і має своєю метою їх самозадоволеність (автаркію).
3. Держава за Аристотелем
У «Політиці» Аристотеля суспільство і державу сутнісно не різняться. Звідси чималі складності розуміння його вчення. Так визначає людину, як zoon politikon – «політичне тварина». Але що це означає? Чи є людина тварина про щественное чи державне? Різниця чимала, оскільки не може існувати суспільство так і без держави… Для Стагирита це пояснити неможливо. Держава постає у його творі як природний та необхідний спосіб існування людей – «про щение подібних одна одній людей цілях можливо кращого існування» (Полит., VII, 7, 1328а).
Для такого спілкування необхідні дозвілля, зовнішні блага, такі як багатства і влади, і навіть певні особисті риси – здоров’я, справедли вость, мужність тощо. У держава, як рівноправних громадян, входять лише вільні. Крім того Аристотель часто заперечує права громадянства за з них, хто «не самодостато чен» і вона має дозвіллям у тому, щоб вести «блаженну життя», – ремісниками, селянами…
Для Аристотеля, як й у Платона, держава представля ет собою якесь ціле і єдність складових його елементів, але критикує платонівську спробу «зробити держава надмірно єдиним». Держава складається з безлічі элемен тов, й надмірний прагнення їх єдності, наприклад предла гаемая Платоном спільність майна, їхніх дружин та дітей, призводить до знищення держави. З позицій захисту приватної соб ственности, сім’ї та прав індивіда Аристотель грунтовно критикував обидва будівельні проекти платоновского держави.
Держава, помічає Аристотель, поняття складне. По формі воно є знаної родини передусім организа цию і об’єднує певну сукупність громадян. З цієї кута зору ідеться про щодо таких первинних елементах держави, як індивід, сім’я, і т. буд., йдеться про громадянина. Опреде ление держави як форми залежить від цього, кого ж вважати громадянином, т. е. від розуміння громадянина. Громадянин, за Аристотелем, що це, хто може брати участі в законосовеща тельной і судової влади цієї держави. Державу ж є достатня для самодостатнього існування совокуп ность громадян.
3.1. Людина перетворюється на державі
По Арістотелеві, людина — політичне істота, тобто. соціальне, і він городить у собі інстинктивне прагнення «спільному співжиття» (Аристотель ще відокремлював ідею суспільства ідеї держави).
Людини відрізняє спроможність до інтелектуальної і моральний іншої життя. Лише людина здатний до сприйняття таких понять, як добро і зло, справедливість і несправедливість. Першим ре зультатом соціального життя він вважав освіту сім’ї — подружжя, батьки та діти… Потреба в взаємній обміні при призводила до спілкуванню сімей і селищ. Так виникло держава. Ото ждествив суспільство із державою, Аристотель вимушений був за няться пошуками елементів держави. Він розумів залежність цілей, інтересів й правничого характеру діяльності від їх имущест венного стану та використав цей критерій при характерис тику різних верств українського суспільства. На думку Аристотеля, бідні і багаті «опиняються у державі елементами, діаметрально протилежними одна одній, отож у залежність від переваги тієї чи іншої з елементів встановлюється й гарантована відповідна форма державного строя»[1].
Реферат життя та філософська діяльність сократа
... - тема людини, проблеми життя і смерть, добра і зла, чеснот і пророків, правничий та боргу, свободи і відповідальності, суспільства. Сократ - ... Вони стверджували, що Сократ винен у тому, що ні поклоняється тим богам, яких визнає держава, але вводить інші, ... він засудили, засуджений до смерті" й страчений на афінський манер.Обвинителями Сократа були демократичний політичний діячАнит,поет-трагикМелет і не ...
Він виділив три головних шару громадян: дуже заможних, вкрай незаможних і середніх, що стоять серед тих і другими[2].
Аристотель вороже ставився до перших двом соціальним групам. Він вважає, що у основі життя людей, які мають надмірним багатством, лежить протиприродний рід наживи майна. У цьому вся, за Аристотелем, проявляється не прагнення «благої життя», а намагання до життя загалом. Оскільки жага життя неуемна, то невгамовно й прагнення до засобів втамування цієї спраги. Ставлячи усі службу надмірної лич іншої наживи, «люди першої категорії» нехтують ногами общест венні традиції, і закони. Прагнучи до української влади, які самі що неспроможні підпорядковуватися, порушуючи цим спокій державного життя. Майже всі зарозумілі і пихаті, схильні до розкоші та хвастощів. Державу ж створюється не через те, щоб жити взагалі, але переважно у тому, щоб жити щасливо. З гласно Арістотелеві, держава виникає тільки тоді ми, коли з здается спілкування заради благої життя між сімействами і пологами, заради довершеної конструкції і достатньої для себе життя. Зроблено ством самої людини передбачається досконалий громадянин, а зі вершенством громадянина своєю чергою — совершенность госу дарства. У цьому природа держави стоїть «попереду» сім’ї та індивіда. Ця глибока ідея характеризується так: досконалість громадянина обумовлюється якістю суспільства, якому належить: хто хоче створити скоєних людей, має з здать скоєних громадян, хто ж хоче створити скоєних громадян, повинен створити досконале держава.
3.2 Приватна власність
Аристотель досить гнучкий мислитель, ніж визначати однозначно приналежність до держави саме тих, а чи не інших осіб. Він чудово розуміє, що становище особи у суспільстві визначається власністю. І він критикує Платона, який у своїй утопії знищує приватну собствен ность у вищих класів, спеціально підкреслюючи, що спільність майн неможлива. Вона викликає невдоволення, і сварки, сни жает зацікавленість у праці, позбавляє людини «природно го» насолоди володінням, тощо. Отже, він відстоює приватну власність, яка представлялася йому, та й таки справді була його час єдино можливою і прогрессив іншої, забезпечуючи своїм розвитком подолання останніх пере житков общинного соціального устрою, тим більше розвиток приватної власності означало і подолання полисной ограни ченности, вставшее на порядок денний у зв’язку з кризою всього полисного устрою Еллади. Щоправда, за таких умов, Аристо тель свідчить і необхідність «щедрості», що вимагає під держивать незаможних, а «дружбу», тобто. солідарність вільних собою, оголошує однією з найвищих політичних добро детелей.
Ці обмеження приватної власності спрямовані на дости жение тієї самі цілі, яку переслідував і платоновский відмови від приватної власності взагалі, – зробити, щоб вільні не поділялися на ворогуючі табору. Те ж саме на власне політичної діяльності – збереження встановленого ладу залежить від цього, наскільки держава зможе забезпечити пре восходство своїх прибічників з тих, хто хоче сохране ния існуючого ладу.
Аристотель реферат на украинском
... він повністю змінив уявлення філософів античності. Матерія, на думку Аристотеля, не може бути ні ейдосом, ні загальним ейдосом, ні одиничним ... мені друг, але істина дорожча». Тому все своє життя Арістотель присвятив пошуку істини, намагався зрозуміти, що існує ... діюча причина. Четвертий принцип, на його думку, — мета, що зводиться в особливу категорію. Своєю теорією осмислення чотирьох принципів ...
3.3 Форми правління державою
Форму держави Аристотель характеризував як і політичну систему, яка уособлюється верховна влада у державі. У цьому плані державна форма визначається кількістю панівне (один, деякі, большин ство).
З іншого боку, їм різняться правильні і неправильні форми держави: в правильних формах правителі мають на увазі користь, при неправильних — лише свою особисте благо. Трьома правильними формами держави є монархічне правління (царська влада), аристократія і політія, а відповідними помилковими відхиленнями від нього — тиранія, олігархія і демократія.
Кожна форма має, своєю чергою, декілька тисяч видів, оскільки можливі різні комбінації формообразующих елементів.
Самую правильної форми держави Аристотель називає политией. У политті править більшість у інтересах загалу. Решта форми є ту чи іншу відхилення від политті. З іншого боку, сама політія, за Аристотелем, є хіба що змішанням олігархії і демокра тии. Цей елемент политті (об’єднання інтересів заможних і незаможних, багатства і свободи) є у більшу частину держав, т. е. взагалі уражає держави як поли тического спілкування.
З неправильних форм держави тиранія — найгірша. Різко критикуючи крайню демократію, де верховна влада належить демосу, а чи не закону, Аристотель схвально характеризує помірну цензовую демократію, засновану на примирення багатих і найбідніших і найбільш пануванні закону. Отсю так — висока оцінка їм реформ Солона.
Полития як форма держави з’єднує у собі кращі боку олігархії і розвиток демократії, але вільна від своїх недоліків, і крайнощів. Полития— «середня» форма государ ства, і «середній» елемент у ній домінує в усьому: в моралі — поміркованість, на майнових питаннях — середній статок, у властвова нии — середній шар. «Держава, що складається з «середніх» людей, матиме і найкращий державний лад».
Основну причину обурення і переворотів у державі Аристотель бачить у відсутності що підлягає рівності. Пере комірці виявляються наслідком порушення відносного характеру рівності та «спотворення принципу політичної спра ведливости, що вимагає тільки в випадках керуватися кількісним рівністю, за іншими — рівністю по досто инству. Так, демократія грунтується принципі, що відносне рівність тягне у себе і абсолютна равенст у, а олігархія виходить із принципу, ніби відносне нерівність обумовлює й нерівність абсолютне. Подо бная хибність у вихідних принципах державних форм і проводить надалі вдаватися до междуусобицам і заколотів.
У результаті обгрунтування свого ідеального проекту найкращого держави Арістотель зазначає, що це — логічне постро ение й тут «не можна шукати тієї ж точності, яку ми можемо пред’являти до спостережень над фактами, доступними иссле дованию шляхом досвіду».
Населення кращого держави має бути достатнім і легко обозримым. Територія кращого держави має бути однаково добре орієнтована стосовно моря і материку. Територія, ще, повинна бути достатньою задоволення поміркованих потреб.
Политика Аристотеля
... над теми, кто не желает сохранения существующего порядка. 3.3 Формы правления государством Форму государства Аристотель характеризовал также как политическую систему, которая олицетворяется верховной властью ... имеет целью их самоудовлетворенность (автаркию). 3. Государство по Аристотелю В «Политике» Аристотеля общество и государство по существу не различаются. Отсюда немалые трудности понимания его ...
4. Громадські відносини
Аристотель, в від личие від Демокрита і софістів, стоїть за «природне» проис ходіння і пристрій держави, на відміну Платона, він ви водить його з «природи людини», а чи не з божественного вуста новления. З особливою силою позначається ця його установка в трак товке рабства.
Аристотель вважає, що рабство існує «за своєю природою», бо одні люди призначені повелівати, інші – коритися й слідувати вказівкам перших. І він тут використовує думка про протилежності душі, й тіла. «Люди, які так того ж від личаются з інших як душа від тіла, а людина від живіт ного … за своєю природою – раби, їм… найкращий доля бути, у підпорядкуванні у деспотичної влади»– та дідька лисого, який підпорядковуються тіла, і тварини. Раби – це, перш все го варвари, які від панів як тілом, пристосованим до грубому фізичному праці, і «рабської» душею. Раб – «оду шевленный інструмент», частина майна пана, відрізняю щаяся від іншого майна тільки тим, що є людські душі і тіло. Раб немає ніяких прав, і ворожість до нього то, можливо скоєно несправедливості; не можна бути з рабом, оскільки вона раб, робить обмовку Аристотель, – але дру жити із ним, оскільки він.
Вже тут бачимо явну непослідовність. Великий мислитель було не бачити слабкості своєї аргументації в поля зу «рабства за своєю природою». Останнє явно суперечить її собст венним переконанням, оскільки Стагирит вважав, що раби по су ществу виконують соціальну функцію звільнення громадян проблем предметах першої необхідності. А засоби здійснення цієї функції можуть бути різними: пенесты в Фесалії, ілоти в Спарті… Проте й вони для Аристо теля раби, адже й ремісники, вільні, але з самодостаточ ные і мусять добувати кошти життя своєю працею, є сутнісно рабами… але з природі. Понад те, Стагирит відкриває дорогу, провідний межі ситуації, свя зывающей
